З ІСТОРІЇ СТРИЙСЬКОЇ ФОТОГРАФІЇ

Стежками минулого

Фотографія – річ звична і незвичайна. Сьогодні вона доступна кожному – від маленької дитини до столітнього дідуся чи бабусі. Досить лише кількох миттєвостей, щоби зробити фото й розмістити його на своїй сторінці у Facebook чи Instagram. Але це не означає, що ви стали фотомитцем. Недаремно ж на весілля, ювілеї, розмаїті святкування запрошують професіоналів, адже вони вміють не просто «знимкувати», а бачити. Тому фотографування і сьогодні залишається мистецтвом, яке нас захоплює і зачаровує…

Світлопис або світлописання (саме так розшифровується слово «фотографія») вже на самому початку своєї історії викликав не тільки захват у пересічних людей, а й глибокий інтерес в урядових та наукових колах початку ХІХ століття. Чого лише вартує той факт, що уряд Франції викупив права на використання фотографії, а Луї Жаку Манде Дагерру, найбільшою заслугою якого є відкриття ефекту проявки, та сину Нісефора Ньєпса, винахідника геліографії, виділили державні пенсії. З того часу фотографія почала завойовувати світ: перші мікрофотографії зробили в 1839 році, а фотографії з повітря – у 1858-ому. У 1841 році з’явилася перша фотокамера з портретним об’єктивом, а в 1844-ому зроблені перші спроби стереоскопічної фотографії. Наступного року вийшла з друку перша книжка з фотографіями в якості ілюстрацій.

Фотографією цікавився Т. Шевченко, перебуваючи на засланні, просив придбати фотокамеру. А тепер – увага! Перша сучасного типу фотокамера побачила світ у 1888 році. До цього часу в Стрию уже більше десяти років працював перший фотосалон Давіда Леопольда. І це дивовижно. Маленьке провінційне містечко, до якого лише у 60-х роках провели телеграф, а у 1872 році побудували залізничну лінію до Львова, мало вже на початку сімдесятих власне фотоательє. З роками їх ставало все більше. Змінювалися їх власники і назви, а часами адреси. Та незмінним залишався інтерес містян до студійної фотографії.

Мабуть, одним із найбільш відомих і популярних у місті фотосалонів був «Кордіан» – заклад «артистично-фотографічний». Збереглося чимало фотографій, виконаних в ньому. Є звичайні знимки на фотопапері лише з відтисненою печаткою салону, а є і світлини, майстерно розміщені на дуже гарних, направду мистецьких, «картонках» з оригінальними малюнками в сецесійному стилі та рекламними пропозиціями, як-от: «гарантуємо мистецьке викінчення і подібність» (!). Фотосалон містився у внутрішньому дворику біля теперішнього магазину «Фозот». Його власником був О. Вельнер. Цікаво, що фотоательє мало аж три різні адреси впродовж своєї історії.

Надзвичайно майстерно виконані фотопортрети у салоні Й. Льовенталя в його власному домі (нині вулиця О. Бобикевича). Він підбирав дуже цікаві картинки для своїх «картонок». Ще один власник фотосалону Й. Сандхауз згодом продав свою справу Е. Мунду, але сам заклад «артистично-фотографічний» адреси не змінював (тепер вулиця Т. Шевченка). «Картонки» з його салону прикрашені розмаїтими малюнками і гербом з грифонами.

Серед власників фотосалонів були й українці, зокрема Й. Петрик мав фотоательє «Ірена» на вулиці Дрогобицькій. У різних друкованих джерелах згадуються ще два українці Новицький та Ніжановський, на жаль, без назв та адрес салонів. Заклад «Лісса» (вулиця Т. Шевченка) у Стрию належав львів’янину, котрий пишномовно й оригінально себе рекламував: «Ц[ісарський] і К[оролівський] надворний фотограф», «Письма похвальні Єго Цісарського Величества Наслідника престола». Отже, з рекламою у фотомайстрів було все в порядку!

Про один із фотозакладів маємо набагато краще уявлення, ніж про інші, завдяки спогадам нашого земляка п. Погорецького. З. Фрей (згодом О. Шнепф) мав справжню артистичну студію, що виконувала ще й «портрети олійні, акварельні та пастельні» й акварельні та пастельні збільшення. Заклад містився на вулиці Міцкевича (тепер проспект Чорновола) у трьохповерховому будинку колишнього готелю «Брістоль» на першому поверсі (партері). У дворі дому власник спорудив фотостудію. Це була повністю скляна будова, схожа на теплицю, що весь час освітлювалася природнім світлом. Ні прожекторів, ні інших освітлювальних приладів не було. Натомість стояли ширми з темних тканин, котрі майстер міг легко переставляти, домагаючись відповідного світла. Як правило, у нього ще був помічник. Виставивши ширми та підібравши позу для портретованого (портретованих), фотограф наказував усім завмерти, бо «знимки» робилися «на видержку» від 2 до 5 секунд. Щоби не було жодних нечіткостей, фотограф робив два, а то й три, повторні «знимки». То вже була правдива екзекуція, особливо для дітей. Після цього клієнт чекав показу пробних відбитків і разом з майстром уточнював, котрий та в якій кількості друкувати. При цьому кліше залишалося в ательє для повторних використань. І це також зазначалося на «картонках», а саме кліше було скляним. Можна собі уявити, що кожен похід у фотосалон перетворювався у непересічну подію для сім’ї, а вся «процедура» займала чимало часу. Але ж фото було того варте! У наш час найпоширенішим є звичайне побутове фото, без різниці як зроблено – фотокамерою чи смартфоном. 

Коли ж почалося це «повальне» захоплення фотографією? Мабуть, починаючи з 1924 року, коли фірма «Лейтц» випустила перші «лейки» – малоформатні апарати. І наше місто одразу ж озброїлося новою технікою. Знимкувалися у домах і кав’ярнях, у касино і на стадіонах, у Народному домі і на вулицях, на забавах і спортивних змаганнях, на відпочинку і на заняттях у школах та гімназіях, у походах і на пікніках, на пляжах і толоках. Годі перелічити всі місця «фото-локацій». Власне завдяки таким фотографіям (хоч не так багато їх збереглося, зважаючи на воєнне лихоліття й роки репресій) і можемо собі уявити життя містян та їх побут у 20-30 роках минулого століття. Фотографи-любителі вихоплювали мить, коли ніхто особливо не позує, просто зайнятий своєю справою. А ми, роздивляючись ці світлини, наче зазираємо у повсякденне життя майже столітньої давнини. І це вражає.

Дуже цікава група фото – «вуличні». Як свідчать стрияни у своїх спогадах, по неділях на корзо (головна вулиця міста від перехрестя вулиці Дрогобицької та проспекта Чорновола до будівлі міської ради – колишнього суду) виходили фотографи з триногами, на які прилаштовували малі апарати, а перехожі подавали знак, що хочуть «зазнимкуватися». Вони просто йшли, а їх «знимкували»». Через кілька днів треба було зайти у відповідний заклад, заплатити і забрати фото. В основному так і робили. Хто ж не прийшов по фото, тих «карали», виставляючи світлини на вітрину, щоб усі бачили «лінивого» чи «жадібного» клієнта. Ті фото наче ревія (свято) моди тридцятих років. Десятки фасонів капелюшків і торбинок, суконь і жакетів. Пані і панове, панєнки, хлопці, військові і цивільні. І море усмішок. Так і хочеться вигукнути: «Які ж ви гарні, любі наші стрияни!».

Дещо із тих фотоскарбів можна буде побачити на міні-виставці «Ретрофото», що відкриється напередодні Дня Незалежності у музеї О. Бачинської (вулиця Валова). Запрошуємо на побачення з минулим!

   Таїсія Гайдукевич, краєзнавиця.

Опубліковано у Випуск 8, Історія, Культура і духовність, Різне. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *