«ХТО ВМІЄ ВІНОЧКИ ВИТИ, ТОЙ ВМІЄ ЖИТТЯ ЛЮБИТИ»

  Літня пора – справжній розмай квіткового різнобарв’я та різноцвітіння. І відпочиваючи на природі, мимоволі хочеться сплести віночок. А чи знаєте, що вони, віночки, зроду-віку були неодмінною ознакою національного українського строю. Скільки звичаїв, ритуалів, магічних знаків, повір’їв пов’язані з ними! До нас дійшов лише відгомін тієї барвистої пісні землі. Проте таки дійшов. 

  Українські віночки увібрали в себе багато символіки та вірувань. Для них характерне різноманіття кольорів. Бо впліталося до віночка багато квітів: вишні, яблуні, ружі, калини, безсмертника, деревію, незабудок, чорнобривців, любистку, волошок, ромашок… Кожна з них не тільки додавала барв, але й мала певний символ. Найпочесніше місце належало деревію. Його в народі називають деревцем. Коли його квіти перецвітають, вітер розносить насінинки далеко-далеко. Та хоч би де не проросла ця рослина, вона завше цвіте. Тому й вплітали її цвіт до віночка як символ нескореності.

  Барвінок, кажуть, до людської оселі, до городу тягнеться. Одна з найпопулярніших та шанованих в Україні рослин. Взимку відвар барвінку п’ють від застуди, влітку барвінком прикрашають святковий хліб. Недаремно його вважать символом життя.  Саме з барвінку плели вінки для молодої та дружок, прикрашали ним світлицю до весілля, щоб шлюб пари був тривалим ( ця рослина стійко зеленіє під снігом). І мусив той віночок бути туго сплетений, аби не розірвався, щоб щастя молодої пари було безконечним.

  Безсмертник дарує здоров’я роду людському. Чи виразки, чи рани – швидко загоїть, тому й співають славу цьому квітові. Цвіт вишні та яблуні – символ материнської любові. А калина – символ краси та дівочої вроди, символ України.

  Починали дівчата носити віночки з трьох років. Для донечки віночок плела мама, намочувала в росах, коли тільки сонце зійде. І купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. На четвертому році життя для дівчинки плівся інший віночок. Усі кінчики пелюсток вже були розсічені, доплітався безсмертник, листочки яблуні чи багна. У віночок шестирічної дівчинки вплітали мак й волошку. А от вже для семирічної плели вінок з семи квіток. Першим вплітали цвіт яблуні. Батько торкався вінком голови і промовляв: «Мати-яблуне, дядино моя…» та прохав у неї здоров’я і долі дитині. У центрі було гроно калини – символ краси дівочої, далі квітки незабудки, барвінку, любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертника.

  Мак і волошки в українському віночку з’являються лише в XVI-XVII ст. То були часи боротьби українського народу за незалежність. Кожна родина втрачала рідних в цій борні і розцвіла пролита кров маковою квіткою в українському вінку. А волошка слугувала символом прозріння.

  За давніми повір’ями любисток і васильки були колись птахами, що вчили людей любити одне одного та бути щирими у розмовах. А як померли, то проросли пахучими рослинами. Люди їх шанують не лише за пахощі, а й за лікарські властивості. Вони у віночку – символ людської відданості, вміння бути корисним.

  Ромашка у віночку наймолодша за своїм віком. Її почали вплітати у віночок наші предки, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров’я, але й доброту та ніжність. І вплітали її разом з гронами калини та цвіту яблуні, вишні. Переплітали з батіжком хмелю – символом гнучкості та розуму. А мальва, півонія, ружа – символи віри, надії, любові.

  Плести віночки – то ціла наука та дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберігати квіти у вінку. А замочували квіти у рослинних соках, щоб довше зберігалися. І до віночків ставилися з повагою, адже «Хто вміє віночки вити – той вміє життя любити», «Який вінок – такий голосок».

  Для українського віночка використовували різні квіти. Проте вони були не єдиною складовою прикраси. В нього вплітали ще й стрічки. Вони відмірювалися по довжині дівочої коси і відрізались трохи нижче, аби косу приховати. І сором був тій дівчині, в якої стрічки були пов’язані недбайливо чи не по порядку. В’язати стрічки треба було теж уміти і символи їх знати. Скажімо, найпершу у віночку, посередині, слід в’язати світло-коричневу стрічку, символ землі-годувальниці. Побік неї – жовті стрічки, символ сонця. За ними світло-зелені – символ краси і здоров’я. Далі в’яжуть жовтогарячу – символ хліба, фіолетову – символ мудрості, малинову – символ душевності, щирості, рожеву – символ достатку. В’язали до строю й білу стрічку. Але її кінці мали бути розшиті «сріблом» чи «золотом». На її лівому кінці вишивали сонце, на правому – місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не зав’язували, бо це символ пам’яті про померлих. Люди вірили в силу стрічок.

  Коли дівчина росла сиротою, то в косу вона вплітала голубі стрічки. Люди при зустрічі обдаровували її хлібом, тканиною, одежею, бажали їй стати щасливою. А дівчина за таку увагу дарувала їм стрічку з віночка чи вишиту хустинку, в якій носила насіння любистку.

  Окрім віночків, що плелися відповідно до віку дитини, в Україні існували звичаєві, ритуальні, магічні вінки. Усього відомо 77 їх видів. Один з них – вінок Спаса. Плівся навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додавали ще вишневі листочки. Зодягали такий вінок лише на Спаса (19 серпня). До віночка в’язалися відповідні стрічки: посередині жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса, помаранчеві – колір Сонця. «Йшов Спас до Сонця і прохав у нього промінчик весни, аби освятити ним весняні квіти з дівочого віночка. А Ярило відповідало:

  – Я тобі дам промінчик мудрості і здоров’я, але мусиш мені принести в долонях дві краплини голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (звідси й сині), радість життя (жовтогарячі) та мудрість людську (фіолетові).

  Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю. А Сонце вручає свій промінь та освячує ним віночок. І Спас, маючи вже магічний промінь, освятить дерева, торкається кожної її гілочки, яблучка, сливочки…». Одягали дитині той віночок з трьох років на Спаса. Як давали їй свячене яблуко, то приказували: здоровому тілу – здоровий дух.

  Віночки – етнічна прикраса. Що лежить в основі національної самобутності українців. Це народний оберіг та символ щастя. Тож плекаємо все українське, що не забулося, а дійшло до нас із глибин століть, збережене пращурами, з чого черпаємо силу, добро, красу. Плетімо віночки, і тим самим продовжуючи наші народні традиції.

Романа Савчин,

науковий працівник краєзнавчого музею «Верховина».

Опубліковано у Випуск 6, Різне. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *