Для стриянки Любові Камінської (минулого року їй присвоєно звання «Почесний громадянин міста»), почесної голови «Союзу українок», вишивання – не просто захоплення, а справжня історія, своєрідний літопис життя, ознака українськості. Традицію цього вишиваного процесу перейняла від своєї матері. Вчилася, відточувала повсякчас вміння, втілюючи в різноманітні узорні мотиви свої відчуття, думки, красу навколишшя.
Ввишивка це духовний символ українського народу, краю, родини. Вишивані витвори пані Люби (а їх чимало) неодноразово були представлені не тільки на місцевих виставках, але й обласних, всеукраїнських. Візерунки на них, як і техніки, – різні та свідчать про багатство фантазії та вміння майстрині. Отримання нею звання «Майстер народної вишивки» закономірне та зрозуміле. Зрештою, на всіх урочистостях п. Люба завжди у вишиванці. Ось і на зустріч слухачів «Університету третього віку», що відбулася недавно в читальному залі центральної бібліотеки імені М. Шашкевича, вона завітала теж у вишиванці. Тоді ж представила свій новий вишиваний витвір.
– Як кажуть, очі вже не ті, – поділилася пані Люба. – Та зумовив взятися за вишивання вірш Людмили Галінської, на який натрапила в інтернеті. Поетичні рядки настільки вразили мене… Це якраз те, про що сьогодні думає кожен із нас в непростий час війни. «Дивлюсь назад…
І бачу цвіт калини,
Спів солов’я і шовкові лани…
Щасливі та усміхнені родини,
Де кращі доні і достойніші сини…
Де в вишиттях красуються ікони,
Де рідне все… і в золоті церкви…
Де місять хліб бабусині долоні,
Де пахне раєм… і нема журби…
Дивлюсь тепер…
І, ніби, нежива я…
Вогонь і дим…
І в крові перший цвіт…
І ця весна – сплюндрована, триває…
Хоч занімів від горя цілий світ…
Де журавлем летять у небо діти,
І сотні душ, згорьованих в пітьмі…
Де сльози, сум, а на могилах – квіти…
Де править смерть…
А ми іще живі…
Дивлюсь вперед… Надіюсь. Вірю. Знаю.
Калини цвіт у гронах оживе.
І прийде Бог.
І дасть нам трохи раю на цій землі…
Бо варті ми на те…». Взяла до рук полотно і… народилося оце вишиття. В центрі калина, символ України, мов краплі крові загиблих, із чорним листям, навколо в узорі – хрести як душі вбитих військових, мирних мешканців…».
Свою творчу роботу Л. Камінська передала як дар меморіальному музею О. Бачинської. В цьому є певний символізм. Знаємо, що О. Бачинська була не лише відомою громадською діячкою, але й чудовою майстринею, збирачкою зразків вишивок та популяризаторкою українського вишиття.
Новий вишиваний витвір пані Люби – своєрідний емоційний виплеск наших днів. Непростих, жорстоких, кривавих. Проте це не той всепропальний песимізм, а радше творча констатація, висловлення на полотні сьогоднішніх болю, сліз, втрат, що переживає Україна. Це пам’ять про героїв…
Та обов’язково «цвіт калини у гронах оживе». Віримо і впевнені в цьому!
Любов Тиченко.
