Історія і ми
Про видатного українця, літератора, перекладача, громадського і політичного діяча І. Франка знає кожен. Наприкінці минулого місяця, а саме 27 серпня, минуло 165 років від дня його народження. А чи знаєте, що Іван Франко часто бував на Стрийщині. Ще з раннього юнацького віку захоплювався красою нашого краю. У його вірші, написаному в 1881-ому, якраз йдеться про це. Поет любив Стрийщину за її «чудо хорошу» природу, за «воздух, пахучий бальзам», за «темні ліси без кінця». Ця природа додавала йому сили та енергії у щоденному житті, викликала прагнення жити, творити, боротися.
Уперше І. Франко прибув до Стрия потягом. Залізниця якраз була тільки збудована (1872-1875 р.р.). І одним з її напрямків був Стрий-Дрогобич-Самбір-Хирів (до речі, першим начальником станції Стрий став Генріх Лісіцкі). В листі до М. Драгоманова Іван Франко писав: «Скінчивши сьомий клас (1874 р.) я перший раз пустився під час вакацій у довгу мандрівку. Поїхав до Стрия, перебував у Дулібах, Гірному, Любінцях… Мандруючи по селах Стрийщини, збирав матеріал до першої повісті «Петрії й Довбущуки».
Під час різдвяних та літніх канікул в 1874-1875 роках І. Франко приїздив до с. Дуліби. Син місцевого пароха о. Лева Шанковського навчався разом з ним в одному закладі, правда на два класи пізніше. І. Франко був для Петра репетитором. Саме тут в Дулібах влітку 1875-го він написав повість «Петрії й Довбущуки», а в грудні – вірш «Коляда». У музеї «Верховина» зберігається тогочасне видання Івана Франка «Із літ моєї молодості», де вміщений цей вірш.
І. Франко, як кажуть, добре надавався до дулібського товариства. Часто влаштовував голосне читання українською, польською, німецькою мовами. Тут він записав багато мадярських, ромських, українських пісень. Влітку саме на дулібівській парафії відбулося знайомство І. Франка з маркграфом Яном Тарнавським, дідичем села Голобутова, останнім нащадком магнатського роду, а також з його сестрою Геленою Гордоновою, яка до останніх днів проживала у голобутівському палаці…
Молодий Франко мав немалий вплив на місцевих польських аристократів і навіть «довів» їх до «українізації». Приміром, той же Ян Тарнавський одягав вишивану сорочку на Службу Божу і разом з Франком співали її. І. Франко – з пам’яті, Ян Тарнавський з молитвенника. Священик Лев Шанковський пропонував молодому Франку: «Будь у мене за дяка, дам ти дяківну з городом, два морги поля, сто ринських на рік сріблом, а за весілля, хрестини, похорони збереш більше, як студент університету. Шлюб з файною дівчиною з Дуліб дам тобі задурно».
У 1876 році І. Франко знову подорожує Стрийщиною На цей раз разом з Михайлом Павликом та Володимиром Левицьким (Василем Лукичем) до Лолина через Гірне, Любинці, Синьовидне, Побук, Бубнище, Тисів. Другий його маршрут пролягав через Миртюки, Фалиш, Станків, Довге, Моршин, Лисовичі. Подорожуючи, І. Франко вивчав побут і звичаї місцевих мешканців, збирав приказки. На Стрийщині він записав більше 150 приказок. Цього ж року І. Франко був і в Стрию, на третьому з’їзді «Общества імені Качковського». Його навіть висували в члени правління товариства.
Перебуваючи у Стрию в 1883 році, Іван Франко познайомився з Костем Горбалем, педагогом і журналістом. Через Горбаля та його однодумців він запізнався і мав приязні стосунки із священиками Олексою Бобикевичем, Остапом Нижанківським, родиною Колессів із Ходович. Творча співпраця ще із студентських років єднала І. Франка з братами Кирчівими. З його допомогою їх творчі надбання друкувалися в тодішніх часописах. А на парафії о. Богдана Кирчіва у с. Довге поет знайшов серед старих церковних паперів низку друкованих требників, псалтирів, часословів, рукописів ХVІІ століття.
З Євгеном Олесницьким І. Франко познайомився у Львові. При переїзді адвоката до Стрия Франко має тут ще одного порадника, друга. Саме Є. Олесницький став прототипом головного героя його твору «Перехресні стежки». У своїй книзі «Сторінки мого життя» Є. Олесницький згадує про їх знайомство у Львові: «…Я забажав заглянути чортові в очі і познайомитися особисто з такою страшною і небезпечною людиною, якою представляли Івана Франка. Я опинився на самому дні пекла… від того часу був я там частим гостем, від того часу почалися мої дружні взаємини з тою людиною і тривали аж до смерті Франка».
Частим гостем І. Франко був у домі о. О. Нижанківського. Під час виборів австрійського парламенту о. Нижанківський з властивим йому темпераментом і відвагою закликав людей голосувати за кандидатуру І. Франка. Окрім того, саме Іван Франко посприяв виходу у світ «Українсько-руського співаника» о. О.Нижанківського (1907 р.).
Іван Франко, буваючи на Стрийщині, записував народні пісні. Філарет Колесса з його голосу записував їх мелодії. Як згодував пізніше останній, «класти» на ноти з Франкового голосу було легко, бо він мав добрий слух.
У теперішньому приміщенні школи №1 колись знаходився магістрат. За переказами старожилів міста саме в його підвалах була тюрма. 6 червня 1880 року після тримісячного ув’язнення в коломийській тюрмі І. Франка етапом відправили до села Нагуєвичі (жандарм провадив «цюпасом», тобто пішки, ув’язненого до місця проживання). За спогадами старожилів, які записав Андрій Немиць, І. Франка помістили на ніч у цю тюрму при магістраті. Є припущення, що саме тут він написав вірш «Ти знов оживаєш, надіє».
На той час у Стрию активно діяло політичне товариство «Підгірська Рада». З жовтня 1892 року організовувалися нею доволі часті віча для вирішення різних політичних проблем. Іван Франко часто брав участь у них. У своїй поемі «Вандрівка Русина з бідою» він описав одне з таких віче:
«А у Стрию, славнім місті,
Там русинів більш як двісті
Зібралося на віче –
Як промовив Олесницький,
А потому Могильницький,
А нарешті Давидяк,
То аж Русин геть розм’як»
На вічі «гудів народу клич», коли виступав і «наш Берник з Лисятич».
Першого січня 1901 року відбулося урочисте відкриття Народного дому в Стрию. Ініціаторами його побудови було товариство «Просвіта», інтелігенція міста, а долучилися до спорудження українські товариства, громади Стрийщини. Від імені гостей на відкритті Народного дому виступав Іван Франко. А ввечері, у його найбільшому і найгарнішому залі, відбувся концерт під керівництвом о. Остапа Нижанківського. На торжестві виступав хор «Стрийський Боян», який виконав кантату на слова о. Олекси Бобикевича. Виступав український співак Олександр Мишуга. Був присутній на цьому концерті і Філарет Колесса.
Це не були єдині відвідини І. Франка Народного дому. Приміром, у 1909 році він брав участь в організованій тут сільськогосподарській виставці. Комітет виставки нагороджував учасників грамотами. Такі грамоти зберігаються у краєзнавчому музеї «Верховина», музеї О. Бачинської. А ось грамота, що була вручена Івану Франку, – в Тернопільському краєзнавчому музеї.
У переповненому залі Народного дому 17 березня 1912 року Іван Франко виголосив доповідь про гайдамаччину, Коліївське повстання 1768 р. під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти. А вже наступного року в Галичині і в Стрию широко відзначали 40-ліття його літературної творчості. Звісно, такі урочистості проходили у Народному домі. Був присутній і сам поет. У концерті хору «Стрийський Боян» прозвучало тоді багато пісень на слова Франкових поезій, за що він щиро дякував співакам. Тоді ж І. Франко прочитав «Пролог» до своєї поеми «Мойсей».
17 травня 1914 року в урочистій обстановці на східному фасаді Народного дому (на рівні другого поверху) на честь 100-річчя від дня народження Т. Шевченка вмуровано пам’ятну таблицю з викарбуваним на ній написом: «В пам’ять столітніх уродин генія країни Тараса Шевченка 1814-1914 р.р. Стрийщина». На відкритті промовляв Євген Олесницький, а почесним гостем був Іван Франко.
Стрияни бережуть пам’ять про світоча України. У 1926 році, на 10-річчя відходу поета у вічність, громадськість міста посадила дуб на подвір’ї української бурси (тепер тут розміщується ВТПУ-34). Він росте і донині. В краєзнавчому музеї зберігається погруддя І. Франка (автор Сколоздра). Вони встановлені біля Будинку працівників освіти та загальноосвітньої школи №3, яка носить його ім’я. Пам’ятник І. Франку є в Завадові. І як тут не згадати скульптурну композицію «Будителі» на міському майдані Незалежності. Образ Каменяра уславили у своїх творах місцеві митці Іван Венгринович, Петро Обаль, Остап Оброца, Мирон Нестерчук, Осип Величко, Михайло Бумба та ін. Усе це вияв пошани великому українцю. Бо немає такої сфери прикладання зусиль, де б Франків розум і його роботяща рука не полишили знакові сліди: поезія й драматургія, проза й документалістика, фольклористика й етнографія, історія й філософія, мовознавство і краєзнавство. У цьому нескінченному ланцюжку вияв сили творчого духа Івана Франка.
Романа Савчин,
наукова працівниця краєзнавчого музею «Верховина».
Сповіщення: Туристичний Інформаційний Центр Стрийщини