СІМ ЧУДЕС НАШОГО КРАЮ

Історичні витинанки                     

   Про сім чудес світу відомо чи не кожному. А чи знаєте, що такі «дива» є і в нашому краї. Причому їх також сім (найбільш значимих). Вони були визначені в результаті спеціального конкурсу на основі історичних довідок та розвідок, досліджень місцевих краєзнавців і не тільки.  Кожне із семи чудес нашого краю має свої історію, особливості та неповторність, що приваблюють сотні туристів. Давайте знайомити з ними.

              Архітектурно-археологічний комплекс у селі Розгірче

   Багато дослідників, істориків, археологів вивчали у свій час скелі в Розгірче. Тут побували археолог Кіркор, Яків Головацький, Іван Вагилевич, професор Гюккель, В. Карпович, А. Петрушевич. На основі їх розвідок скелі в Розгірче іменуються пам’яткою археології. Це залишки земляних укріплень, відомі під назвою «городище». Поросле лісом городище зберегло сліди оборонних земляних валів, що оточують його по периметру. Воно неправильної форми, витягнувшись з півночі на південь. Дорога проходить ровом із заходу та піднімається вгору. У найвужчому місці був заїзд на територію через в’їзну браму, оточену з двох боків валами. На думку науковця Романа Сулика, можна стверджувати, що городище входило до єдиної системи оборонних укріплень південно-західного пограниччя Галицько-Волинського князівства.

   Найбільш цікавим є комплекс скель у південній околиці села. Розміщені одна над одною печери, сполучені східцями. У них прорубано широкий вхід, вгорі – невеликі круглі віконні отвори. У ІІІ томі Записок ЧСВВ (Львів, 1930 р.) В. Карпович опублікував статтю «Скальний монастир у Розгірчі». Аналізуючи архітектуру печерного монастиря, він вважає, що нижня велика печера – кімната-помешкання, біля якої є комора. Верхня печера – монастирська церква, що мала велике приміщення, яке служило навою, а також мале заглиблення з вікном, що виконувало функції вівтаря, і дві ніші по боках – захристія. В. Карпович вказує на заснування тут чоловічого монастиря ЧСВВ у ХІІ-ХV ст. Деякі дослідники вважають, що ці скелі були язичницьким храмом ще дохристиянських часів.

   На околиці села, під горою Ковалів, у XVII-XVIII ст. було засновано жіночий монастир Святого Онуфрія ЧСВВ, споруджено дерев’яну каплицю-церкву святої Параскеви. Про це згадується в акті візитації Перемиської дієцезії УГКЦ від 1761 року. В підпорядкуванні ігумені Марфи Погорецької було сім черниць, що утримували себе власною працею.

   У 1784 році австрійський цісар Йосиф ІІ ліквідував цей монастир. Каплиця-церква простояла до 1830 року. Згодом її розібрали. Ікону св. Онуфрія (на полотні) перенесли до сільської церкви. Через деякий час образ святого «з’явився в світлі» на старому місці. Це спонукало людей побудувати нову каплицю-церкву і перенести образ св. Онуфрія на старе місце.

          Церква Воздвиження Чесного Хреста в селі Добрівляни

   Дерев’яна церква датується XVIII століттям. Вона покрита гонтом. Двозрубна, складається з квадратної нави та вузького прямокутного зрубу зі східної сторони. Покрита двосхилим дахом. Довкола стін церкви описання на стовпах. Церква належить до рідкісного архаїчного типу. Інтер’єр дводільної церкви виглядає незвично. На бантині – поперечній балці під стелею – встановлені ікони. На дверях куті масивні на всю ширину дверної лутки завіси. Біля церкви – каркасна дзвіниця. Квадратна, накрита наметовим гонтовим дахом. Верхня частина дзвіниці вирішена у вигляді підсябисся, розширена в плані. Здається, ніби зі звичайної високої дзвіниці зняли верхній ярус і поставили просто на землю – до аркади і підсябисся. Обидві споруди – пам’ятки архітектури (охоронний номер 514).

          Церква святого Миколи в селі Стрілків

   Дерев’яна церква збудована в 1650 році. Її розташування за оборонністю не поступається будь-якому замку. Обгороджене церковне подвір’я займає мисоподібний пагорб, схили якого з трьох сторін обриваються. Нагору можна потрапити сходами.

   Церква тризрубна, одноверха. В ХІХ ст. бабинець розширили за рахунок прибудови із заходу ще одного зрубу. Також добудували невелике захристія до вівтаря. Центральний верх церкви має наметове покриття з двома заломами і височіє над боковими дахами, які є трисхилими. Стіни зрубні, кладені у простий замок. Довкола них – широке піддашшя. Поверх піддашшя стіни, а також дахи покриті гонтою. За своїми формами церква належить до бойківського типу храмобудівництва. Під опасанням на стіні церкви фігура св. Миколи у заскленій шафці, а також розп’яття. Біля церкви – дерев’яна дзвіниця ХІХ ст. Квадратна в плані і має два яруси. Верх чотирисхилий, наметовий, покритий гонтою. Стіни затальовані ззовні дошками. Церква разом із дзвіницею – пам’ятки архітектури (охоронний номер 520).

              Костел Різдва Пресвятої Діви Марії в Стрию

   Історичні згадки про костел доходять до нас з XIVстоліття, а саме 1396 року (часи владарювання Казимира Великого). У XV столітті при костелі діяли школа, шпиталь. Первісний вигляд костелу не зберігся у зв’язку з пожежами у 1604-ому. Він був відбудований в 1640 році і став більшим. Тоді ж спорудили і вежу. Проте пожежа в 1722 році знищила дах, вежу та дзвони. Зусиллями пароха о. Франциска Рогачевського храм було відреставровано. За даними візитації єпископа Вацлава Сераковського у 1743 р. костел мав 12 вівтарів.

   У жовтні 1827 року чергова пожежа знову охопила дах та знищила дзвони, але всередині храм залишився неушкодженим. Найстрашнішою була пожежа 17 квітня 1886 року – костел зруйновано, все знищено. Дивом уціліла скульптура Христа Розіп’ятого. Реставрація та побудова храму (тоді парохом був о. Людвик Оллендер) завершилася в 1891 році. Добудовано нове захристія, розширено головний неф, споруджено нову вежу, на якій встановлено три нові дзвони та годинник. Вівтар храму виготовлено із журавенського мармуру. Образ Пресвятої Діви Марії в оточенні святих створив краківський художник Флоріан Цинк. В одному з чотирьох бічних вівтарів встановлено уцілілу скульптуру Христа Розіп’ятого.

У 1894 р. костел освячено Львівським єпискором-помічником Йоаном Пузиною. Архієпископ Болеслав Твардовський у 1935 році коронував образ Матері Божої Стрийської з головного вівтаря та освятив дзвони. 8 вересня 1995 р. храм проголошено Санктуарієм Матері Божої Хоронительки Людських Надій. 26 червня 2001 року Святійший Отець Йоанн Павло ІІ, перебуваючи з Апостольським візитом в Україні, освятив корону Матері Божої Стрийської, а 9 вересня 2001 року Львівський митрополит кардинал Мар’ян Яворський коронував цей образ. Сучасний костел має переважно неоготичні форми, він мурований з цегли. В основі – базиліка з шестиарковим нефом і кількома каплицями, що виконують роль бічних нефів, а також трьохсторонньо закритий пресвітерій (у вікнах вітражі, виконані у 1894 році). Головному входу передує портик. З вежі відкривається чудова панорама середмістя. На п’ятому ярусі розміщено чотири балкони, над ними годинник.

                Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию

   Найдавніший греко-католицький храм, що зберігся у місті. Перша згадка про костел Марії Магдалини, що був тут, відноситься до 1608 року, а монастир ордену францисканців – 1587-го. Наприкінці XVIII ст. цей орден скасовано австрійським урядом, а костел передано українській громаді.

   Форма церкви – базиліка, до якої вже за новітніх часів добудовано два притвори, відтворено статую Матері Божої перед церквою. У 1872 р. маляр Алоїз Рейхан розписав інтер’єр храму. 28 серпня 1903 року церкву відвідав митрополит Андрей Шептицький і провів обряд посвячення Божого храму в честь Успіння Пресвятої Богородиці. У 1911 р. в церкві відкрито пам’ятну таблицю на честь 100-річчя від дня народження засновника і керівника «Руської Трійці» о. Маркіяна Шашкевича.

 Окрасою Успенської церкви є стилевий іконостас з кедрового дерева в стилі неовізантики роботи різьбяра Михайла Наконечного. У віртуозній орнаментиці різьби інтерпретований тризуб. Образи на іконостасі виконані іконописцем Василем Дядинюком.

(Більш детально про історію цього храму читайте в одному з наступних номерів «ДієСлова»)

            Народний дім  у місті Стрию

   Окраса міста, пам’ятка архітектури, що збудована за кошти місцевих мешканців. Його урочисте відкриття відбулося 1 січня 1901 року. Це особливий витвір архітектурного мистецтва у стилі еклектичного історизму. Вгорі над вікнами фасаду у нішах погруддя Т. Шевченка, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, І. Котляревського, М. Устияновича, М. Лисенка. Вище – напис: «Руському народови». Над дверима – герб із зображенням золотого лева на голубому фоні. Автор проєкту будівлі Іван Левинський.

   У 1909-ому та 1927 році в Народному домі відбувалися хліборобські виставки. Почесним головою був митрополит Андрей Шептицький. Тут концертували Марія Заньковецька, Модест Менцінський, Олекса Мишуга, театри Тобілевича і Стадника. Виступав Іван Франко. У 1914 році на боковій стіні будівлі урочисто відкрито меморіальну дошку «В пам’ять столітніх народин генія України Тараса Шевченка». У Народному домі тоді були великий концертний зал, малий зал, приміщення для «домівок» товариств «Руське Касино», «Міщанська бесіда» та ін. Саме тут у 1914 році святкували 50-ліття українського театру в Галичині. З 1918-го по 1922 рік діяв постійний професійний театр ім. Миколи Старицького під орудою Василя Коссака. 1 листопада 1918 року на щоглі Народного дому замайорів синьо-жовтий прапор, а в залі було підписано акт передачі влади українцям на чолі з доктором Антоном Герасимівим.

   1991 року згідно з рішенням виконкому міської ради Народний дім передано стрийській громаді.

                      Дендропарк у селі Підгірці

   Заснований у 1889 році тодішнім власником маєтку Станіславом Броніцьким. Територія парку займала 55 гектарів і була поділена на сад, дендрарій, розарій, теплиці, розсадник, ставки, пасіку, алеї. На сьогоднішній день територія дендрологічного парку становить більше 7 гектарів. Це пам’ятка садово-паркового мистецтва. 

   За часів Австро-Угорщини це був маєток Броніцьких. Відомо, що у будівництві цього замку брав участь Ян Собеський (в майбутньому король Речі Посполитої). Дендропарк у Підгірцях з давніх давен славиться своїми природними багатствами. Тут ростуть екзотичні рослини – кущі та дерева з усіх куточків земної кулі. Багато з них занесено в Червону книгу України. Окрасою парку є сосна Веймутова, бук різнобарвний, тюльпанове дерево, ялина Енгельмана, кипарисок Лавсона, модрина польська, липа американська, сосна кедрова європейська, піхта кавказька, платан-безстидниця, а також виноград амурський, бруслина європейська, терен, бузина, бузок, барбарис. Тут ростуть анемона дібровна, калюжниця болотна, цибуля ведмежа, чистотіл, ряст, золототисячник, цикорій та інші рослини. Привертають увагу грабова та липова алеї.

   Наш край – край мальовничих краєвидів, цікавих пам’яток, традицій. На цій землі розпочала свій життєвий шлях ціла плеяда відомих політичних діячів, людей мистецтва, творчість яких відома далеко за межами краю. Пам’ятки минулого є окрасою Стрийщини. Завдання сьогоднішнього покоління – зберегти те, що залишено нам у спадок.

Романа Савчин, наукова працівниця краєзнавчого музею «Верховина».

Опубліковано у Випуск 13, Історія, Різне, Туризм. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *