В академічному тлумачному словнику вказується, що «праведник – людина, яка суворо дотримується заповідей, моральних приписів якоїсь релігії». Саме так, а точніше «Праведник народів світу», іменуються меморіальним комплексом історії Голокосту Яд Вашем ( Ізраїль) люди, які 80 літ тому, ризикуючи власним життям, проявили співчуття, милосердя у страшні роки Другої світової війни, рятуючи євреїв. У цьому списку більш як 2600 українців, серед них і мешканці Стрийщини. Усі вони визнані державою Ізраїль героями. До того ж, згідно із постановою Верховної Ради України 14 травня іменується як День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
Хто ж вони, ці українці, де жили, чим займалися?.. Не так давно побачило світ видання «Праведники народів світу». Тут якраз систематизована інформація стосовно українських Праведників – людей, які за надзвичайно трагічних та важких обставин військового лихоліття рятували євреїв у період Голокосту. Звичайні прості люди… Видання узагальнює відомості стосовно соціального портрету українських Праведників ( національність, віросповідання, соціальне походження, професійна приналежність. Хоча стосовно багатьох людей відсутня детальна інформація) та подальшу долю як рятівника, так і врятованих.
«Книга про тих, що повертають віру в людину» – так називається стаття проректора з питань призначення та місії Українського католицького університету, співзасновника Української Гельсінкської спілки, публіциста, релігієзнавця Мирослава Мариновича, якою й відкривається 224-сторінкове видання. У ній його роздуми про добро і зло як дилеми морального вибору, духовну силу Праведників та справжність віри. Відверті, без зайвого пафосу, що змушують таки замислитись над вічним. Ось лише кілька витягів із цієї статті: «Одвічною дилемою людини споконвіку була дилема морального вибору, вибору між добром і злом… Але, схоже, що ХХ століття таки вловило головну особливість природи зла: воно триєдине. Це Ненависть, Облуда й Насильство. Жоден з цих проявів не буває в однині. По кожному з них можна розпізнати двох інших. І ніщо так яскраво не підтверджує справедливість цього висновку, як трагічна історія Голокосту єврейського народу. Він став об’єктом страхітливої брехні, за якою незмінно йшли страхітлива ненависть і страхітливе насильство. Голокост – це страхітлива триєдність Зла.
Початок цієї дороги видається цілком невинним, бо люди рідко коли признаються собі, що відверто хочуть зла. Зазвичай все починається з «праведного» гніву, яким люди реагують на те, що вони сприймають як кривду та несправедливість. А гнів легко обертається у ненависть, за якою у наші душі приходить облуда й насильство… Так сформувався ланцюжок злочину Шоа (принаймні у наших сторонах): гнів на євреїв як «творців кривавої більшовицької системи» породив ненависть до «ворогів роду людського» і призвів до апофеозу насильства – «остаточного вирішення єврейського питання».
Єврейська сім’я зі Стрия (фото 1937 р.)
Аргументи могли різнитися в кожній частині світу, але суть феномену залишається тою самою. Це й було причиною гріхопадіння християнської цивілізації. Християнська Європа вжахнулася – воістину стидом і соромом окрилася (пор.Іс.41:11). Бо не прислухалася бодай до слів Папи Пія ХІ, з якими він звернувся до прочан ще 6 вересня 1938 року: «Антисемітизм неприйнятний. Духовно ми всі – семіти»…
Утім виявилося, що описаний ланцюжок ескалації зла для середини ХХ століття був типовим, але не універсальним. Знайшлися люди, які силою свого духу зупиняли «ланцюгову реакцію» насильства. Ними були ті, кого світове єврейство устами Яд Вашему, Інституту жертв Катастрофи та героїв опору, називає «Праведниками народів світу». Це ті, що зберегли людяність навіть в умовах пекла… Можна лише подивуватися, наскільки потужною була духовна основа тих душ. Адже в умовах ескалації безумства інстинкт самозахисту зобов’язує миттєво знайти ворога, інакше пропадеш. Відтак голосно озиваються давні міжнаціональні підозри й упередження: нелюбов легко переходить у ненависть, недовіра у певність, що інший керується зловорожими намірами. Знайти в цій світовій турбулентності рятівну й до того ж морально виправдану стежину непросто.
Одні люди бачили моторошну всесильність зла, а тому задля власного порятунку ставали на його бік… Інші вважали за мудріше лишень спостерігати, сподіваючись, що біда їх якось омине. Проте немає такої «хати скраю»… Як слушно ствердив англійський філософ Едмунд Берк, «єдине, що потрібне для тріумфу зла, це те, щоб добрі люди нічого не робили»… Проте, на щастя, знайшлися люди, які всупереч інстинкту самозбереження намагались в тому нелюдському світі зберегти людяність і чимось допомогти приреченим довкола себе. Це ті, завдяки кому людський рід стає виправданим в очах Бога ( пор.Бут. 18:23-32)…
Врятовані Митрополитом Андреєм Шептицьким євреї віддавна сприймають його як святого. У своїй книзі «Мандрівка крізь ілюзії» Курт Левін дав цілому розділові про Шептицького назву «Святий». Рабин Кагоне так само засвідчив: «Коли я кажу, що Андрей Шептицький був святий, я не перебільшую». В усіх посланнях, написаних під двома окупаціями, в усіх виступах і листах Шептицького наскрізною думкою пульсує те, що сам Митрополит якось виділив жирним шрифтом: «Пам’ятайте, що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому законові поведінку!». Цей рефрен став його заповіддю усім сучасникам і його найціннішим заповітом для всіх нащадків».
Як не прикро, але в списку Праведників народів світу досі немає митрополита УГКЦ А.Шептицького. Така ось суперечність нашого буття. А він в роки німецької окупації разом з братом – отцем Климентієм Шептицьким врятував близько 200 євреїв. Митрополит особисто переховував у келіях св.Юра 15 дорослих євреїв та 150 дітей. Збираються нові докази щодо величі митрополита, аби переконати інститут Яд Вашем у праведності духовного провідника.
Не менш цікавою у книзі є стаття директора Українського інституту вивчення Голокосту, кандидата історичних наук Ігоря Щупака. Він, зокрема, наголошує: «Героїв, які чинять опір злу, не буває багато. Випадки рятування євреїв не були та не могли бути численними. Сміливість та самопожертва, яких вимагало таке рятування, виявлення справжнього героїзму є непересічним явищем, він не може бути «масовим». Натомість в Україні нараховуються тисячі таких подвигів людськості… Робота з дослідження історії українських Праведників народів світу, рятівників євреїв під час Голокосту є важливим і моральним завданням, бо надає позитивні приклади людської поведінки людей за нелюдських умов війни. Це особливо актуально для України сьогодні, коли наша країна стала об’єктом військової та інформаційної агресії. Сучасне суспільство зміцнює свою духовну силу через усвідомлення уроків історії. Одним з таких найбільш виразних та яскравих уроків є подвиг українських Праведників народів світу».
На сьогодні визнані Яд Вашем Праведники народів світу – це вихідці з 44 країн. Україна займає четверте місце в світі по кількості Праведників народів світу (після Польщі, Голландії та Франції). На 1 січня 2020 року наявні дані про 2659 таких українців. Першою серед українців, хто отримав звання «Праведник народів світу», стала Ольга Вітер ( ігуменя Йосифа), настоятелька греко-католицького монастиря, членкиня ОУН. В роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. І до Олени Вітер були представники нашої країни, імена яких вносили до почесного списку праведників, але їх записували громадянами Польщі або СРСР. Вона ж, отримуючи почесне звання в 1976 році, наполягла на тому, щоб саме Україна була зазначена як її батьківщина.
Пам’ятний знак на місці масової страти євреїв Стрийщини в 1942-1944 р.р. поблизу с. Нежухів
У цьому виданні вміщена таблиця відомостей про цих людей, як і номер справи Яд Вашем та дата присудження звання. Перший розділ іменується «Праведники народів світу. Україна», інший – «Праведники – мешканці України, віднесені до інших національних списків». Гортаючи сторінки книги, розумієш: такі люди жили чи не в кожному куточку країни. Віднайшла серед переліку мужніх людей і стриян. Це Юрій Дунь, Іван Кузік, який був вчителем. Останній загинув, проте не через спробу порятунку євреїв. Інші стрияни значаться серед Праведників, віднесених до інших національних списків. Це Болеслав Бялковскій (бляхар), крамарка Юлія Вольфінгер (Маркус), Вільгельм Воробец (1897 р.н.), Яніна Воробец (1898 р.н.), Тереза Галков (няня), Хенрика Глінска (Воробец), Владислава Глуховска (Заржицка), Стефанія Заржицка (1895 р.н.), Владислав Заржицкій (1897 р.н.), Ян Заржицкій (1928 р.н.), Марія Зборовска (1909 р.н.), Владислав Пашкевіч, Розалія Пашкевіч, Зофія Стжелецка, Владислав Стжелецкій (1906 р.н.), Стефанія Чешьпіцька (1911 р.н.), Ян Чешьпіцькі (1911 р.н.), Лешек Шульц (1929 р.н.), Марія-Хелена Шульц (1895 р.н.), Юзеф Шульц (1887 р.н.), який був м’ясником, Нуся Клімчак (мешкала у Моршині), жителі села Вівня Софія Убраньска та Людвік Убраньскій. Усі вони вижили в ті непрості часи, як і люди, врятовані ними. Звання Праведника вони отримали в різні роки – хто ще в 60-х -70-х роках минулого століття, а хто вже за часів незалежної України.
Звісно, хотілося б більше дізнатися про цих людей, їх долю. З того часу, як кажуть, спливло води немало. Але, гадаю, є їх спадкоємці, які можуть детальніше розповісти про них. Це було б дійсно цікаво. Бо завдяки цим простим людям, як і тисячам інших, наповнюєшся почуттям єднання та гуманізму. І ще більше – вірою в людство. Та найголовніше – пам’ятати про них, аби слова Голокост, Голодомор залишалися в нашій пам’яті та на сторінках підручників з історії. Ця пам’ять – наша самоідентифікація.
Любов Тиченко.
