ПОКЛИК ДУШІ БОГДАНА КУРТЯНИКА

  Кажуть кожна людина приходить у цей світ не просто так, а з певною місією. Так і Богдан Куртяник, мешканець с.Стрілків. Як справжній чоловік – посадив сад, збудував будинок, виховав двох дітей. Щасливий чоловік, добрий батько, люблячий дідусь чотирьох онуків і правнука. Справжній патріот з активною громадянською позицією. Неодноразово обирався депутатом районної та сільської рад (чотирьох скликань), зробив багато для свого, уже рідного, села. Пан Богдан майже сорок років  пропрацював   у  Стрийському аграрному коледжі, виховав не одне покоління спеціалістів своєї справи і гордиться тим, що багато його учнів уже на цілу голову переросли свого учителя і знайшли покликання у житті. А ще йому притаманний неабиякий поетичний талант.

Замолоду не було надто часу займатися поезією, а вже будучи на заслуженому відпочинку, вирішив розвивати свій талант і здійснити  мрію – випустити збірку власних поезій. І ось позаминулого року вона, ця перша збірка, під назвою «Карпатські вітри» побачила світ у дрогобицькому видавництві «Коло». 

  Хтось може сказати: навіщо це йому? немає чим зайнятися?  Нехай вірші пишуть поети. А комусь ці вірші можуть видатися занадто простими та наївними. Так, пан Богдан не поет в класичному розумінні цього слова, а поет народний. З іншого боку, поезія давно вже перестала бути, як кажуть, для поетів. Не було б народної поезії, не було б віршів про Майдан, про героїв АТО, багато інших поетичних творів різної тематики. Їх пишуть і непрофесійні поети, адже поезія – це не професія, а поклик душі. Так і у пана Богдана – це поклик його душі і серця. Як він говорить: «Сам собі дивуюся звідки це береться, вірші крутяться у мене в голові і не дають спокою. Мушу писати»….

  Його поезія чесна і правдива. У нього свій поетичний мікросвіт, притаманний тільки йому. Він живиться спогадами про своє дитинство в рідному Рикові, чудовий карпатський край, оспіваний у піснях і легендах. Надихають на поетичні рядки рідні: діти, онуки, правнук. А також небайдуже ставлення до всього, що відбувається в нашій державі. Про все це хочеться йому писати. Нехай ці вірші написані просто, але в автора свої стосунки зі словом. Він його не вимудровує, не вимучує, не шукає спеціальної поетичної мови, а пише як думає. Тому в них неповторність і такі милі переживання романтичної людської душі.

  Основні теми віршів збірки Б.Куртяника – героїчне минуле нашого народу; герої України, які віддали своє життя за незалежність та самостійність держави; війна на Сході, де й сьогодні гине цвіт української нації за цілісність України; любов до рідної землі та громадянський обов’язок кожного – робити все, залежне від кожного, щоб наша країна стала багатшою та процвітаючою. Є тут і вірші на релігійну тематику. Серед них «Слава Героям», «Майдан», «Скажи мені, Боже», «Україна у вогні» та ін.  Багато віршів у збірці  про дитинство автора, його батьків, родину, прекрасний карпатський край, оспіваний у піснях та легендах (вірш – балада «Моє дитинство босоноге», поезії  «Лелека», «Змія», «Карпати» та ін.). Є тут і поезії, в яких дотепні, курйозні історії з життя українців.

   Цьогоріч у видавництві «Коло»  вийшла друга збірка Богдана Куртяника під назвою «П’яні гуси». Першою поетичною збіркою «Карпатські вітри» автор здивував і приємно вразив, а новою збіркою пан Богдан не просто вразив і  здивував, а ще й потішив. Бо «П’яні гуси» – гумористична збірка, яка складається з двох розділів: «Гуморески» (сюди увійшло 48 віршованих гумористичних творів) та «Байки» (налічує шість байок). 

  Богдан Куртяник має хист не тільки розказувати гуморески, але й, як бачите, талант до їх творення. Оце гумористично-сатиричне обдарування нуртувало в ньому давно, вирвалось назовні і за короткий час вийшла ціла збірка. Теми його байок та гуморесок – не фантазії, не вигадки автора, вони почерпнуті з самої гущі нашого щоденного багатогранного життя. «Гумором захоплювався давно, – зізнається п.Богдан. – Виріс у мальовничому гірському селі серед цікавих людей, які любили жарти, вміли жартувати і по-доброму посміятися один з одного. Ніхто ні на кого не ображався. Люблю творчість Степана Руданського, Павла Глазового. Хоча їх гуморески написані давно, але досі не втратили актуальності. Чимало творів знаю напам’ять.

  Написав кілька гумористичних творів, які ввійшли у першу збірку і отримали схвальні відгуки у читачів. Це і надихнуло мене надалі писати гумор. Усі мої гуморески – правда, взята з нашого реального життя, треба її бачити. Головне – написати першу строфу, а далі слова самі лягають на папір. Стараюся зразу зафіксувати, бо можу забути. Першими моїми слухачами і критиками є родина».

  Творче кредо гумориста – писати щось смішне, викликаючи веселий блиск в очах читачів чи слухачів. Але писати про оце смішне треба так, щоб  не образити, не поранити людську душу, навіть говорячи про найнепривабливіші речі. Завдання не з легких. Пану Богдану це вдається.  Його байки та  гуморески несуть у собі позитивний заряд і здоровий сміх, бо написані серцем, щиро, без фальші, написані про нас і для нас.

Надія Черепанин, завідувачка відділу обслуговування центральної бібліотеки імені М. Шашкевича м.Стрия.

Опубліковано у Випуск 7, Культура і духовність, Різне. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *