«СОКІЛ» НАБИРАЄ НОВИХ ОБРИСІВ

   Сказати, що міський стадіон «Сокіл» оновлюється. – не сказати нічого (вибачте за таку тавтологію). Бо він кардинально змінюється. Ведуться будівельні роботи щодо оновлення основного футбольного поля, облаштування баскетбольного майданчика та міні-футбольного, майданчика з вуличними тренажерами, легкоатлетичних секторів та бігових доріжок. Більш детально про те, що вже зроблено, що на черзі, розповів перший заступник міського голови Микола Дмитришин.

   – Роботи щодо реконструкції «Соколу» розпочалися влітку, – зазначив Микола Степанович. – І ведуться активно. Ними займаються фахівці однієї із фірм, що якраз спеціалізується на спорудженнях чи реконструкціях різних спортивних споруд. Бо тут необхідні і відповідний досвід, і навики, і вміння.

   Загальна вартість цього проєкту складає 28 мільйонів гривень. П’ять мільйонів виділено з міського бюджету, сім – з обласного, 17 мільйонів – із державного бюджету.

   Реконструкція «Соколу» передбачає три основні етапи. Перший з них стосується облаштування легкоатлетичних доріжок та секторів, встановлення дренажної системи футбольного поля (завдяки цьому здійснюватиметься автоматичний його полив), а також баскетбольного, волейбольного майданчиків та для міні-футболу. Передбачено й майданчик з вуличними тренажерами. Додайте сюди й їх освітлення.

   Уже відповідно покриті поліуретаном легкоатлетичні доріжки. Висіяно траву на великому футбольному полі. Зрештою, й інші спортивні майданчики вже набирають нових обрисів. Чи не щодня буваю тут, на стадіоні. Достеменно знаю, що вже зроблено, які роботи на завершенні, які їх темпи тощо.

Продовження

Опубліковано в категорії: Випуск 11, Влада, Різне | Залишити коментар

БІБЛІОХАБ – ПРОСТІР МОЖЛИВОСТЕЙ

   Ще навесні у нашій розмові директорка міської централізованої бібліотечної системи Людмила Яремко повідомила про перемогу у проєктах Агентства ООН з питань міграції (МОМ). Саме це посприяло замислитися над створенням на першому поверсі міської бібліотеки імені М. Шашкевича інформаційно-культурного хабу. Адже, за словами Л. Яремко, сучасна бібліотека – це не тільки знайомство з книгами, але й простір для активного спілкування, зустрічей з цікавими людьми, пізнання нового.

  І ось якраз напередодні Всеукраїнського дня бібліотек відбулося урочисте відкриття культурно-інформаційного бібліохабу, що стало чудовим подарунком для всієї громади. Символічну стрічку перерізали міський голова Олег Канівець та Людмила Яремко.

   Що ж таке бібліохаб? Затишний простір, де розмістилися полиці з книгами, меблі-трансформери, плазмовий телевізор, інтерактивна дошка, проєктор та ін. Про те, як все це працює, практичне застосування розповіла завідувачка відділом бібліотечно-інформаційних технологій Галина Дубик. Бібліохаб – чудове місце для зустрічей та спілкування. Тут можна займатися всім охочим робототехнікою. Для цього є все необхідне. Веду до того, що бібліохаб це той простір, де зможуть змістовно проводити час і молодь, і дорослі, а також відбуватися різноманітні тренінги, навчання для соціальної згуртованості нашої громади. Причому все це безкоштовно. Бо це і мобільна бібліотека, ІТ-діяльність і справжній бібліодрайв. Недаремно гаслом бібліохабу є «Змінюйся. Дій. Твори».

Продовження

Опубліковано в категорії: Випуск 11, Культура і духовність, Різне | Залишити коментар

СТРИЯНИ НА ОЛІМПІ

            Cтрияни на Олімпі….Саме тому грецькому Олімпі, про який йдеться ще в стародавніх легендах та міфах. Четверо стриян разом із такими ж прихильниками альпінізму з Івано-Франківська (загалом група із семи людей) минулого місяця подолали дві вершини Мітікас та Скалу гірського масиву Олімп (2918 метрів над рівнем моря).

            Найкращим та найкрасивішим відпочинком для кожного без винятку є мандри. Вони надихають, заряджають новими враженнями та емоціями, змушують відволіктися від рутинної буденності і поглянути на світ широко відкритими очима. Увесь цей симбіоз позитиву допомагає, вже повернувшись додому, братися за свою звичну роботу з кардинально іншим настроєм. А спогади про мандри ще довго підживлюватимуть його.

            Для багатьох мандрівка є своєрідним хобі. Дехто надає перевагу традиційно-екскурсійним подорожам, інші – їх активним видам. Як, приміром, члени туристичного клубу «Прикарпаття». За плечима кожного з них підкорення не однієї гірської вершини Криму, Кавказу, Тянь-Шаню. Їм підкорилися Ельбрус, Памір та ін.

Продовження

Опубліковано в категорії: Випуск 11, Різне, Туризм | Залишити коментар

СТРИЙСЬКІ СТЕЖКИ ІВАНА ФРАНКА

Історія і ми

Про видатного українця, літератора, перекладача, громадського і політичного діяча І. Франка знає кожен. Наприкінці минулого місяця, а саме 27 серпня, минуло 165 років від дня його народження. А чи знаєте, що Іван Франко часто бував на Стрийщині. Ще з раннього юнацького віку захоплювався красою нашого краю. У його вірші, написаному в 1881-ому, якраз йдеться про це. Поет любив Стрийщину за її «чудо хорошу» природу, за «воздух, пахучий бальзам», за «темні ліси без кінця». Ця природа додавала йому сили та енергії у щоденному житті, викликала прагнення жити, творити, боротися.

Уперше І. Франко прибув до Стрия потягом. Залізниця якраз була тільки збудована (1872-1875 р.р.). І одним з її напрямків був Стрий-Дрогобич-Самбір-Хирів (до речі, першим начальником станції Стрий став Генріх Лісіцкі). В листі до М. Драгоманова Іван Франко писав: «Скінчивши сьомий клас (1874 р.) я перший раз пустився під час вакацій у довгу мандрівку. Поїхав до Стрия, перебував у Дулібах, Гірному, Любінцях… Мандруючи по селах Стрийщини, збирав матеріал до першої повісті «Петрії й Довбущуки».

Під час різдвяних та літніх канікул в 1874-1875 роках І. Франко приїздив до с. Дуліби. Син місцевого пароха о. Лева Шанковського навчався разом з ним в одному закладі, правда на два класи пізніше. І. Франко був для Петра репетитором. Саме тут в Дулібах влітку 1875-го він написав повість «Петрії й Довбущуки», а в грудні – вірш «Коляда». У музеї «Верховина» зберігається тогочасне видання Івана Франка «Із літ моєї молодості», де вміщений цей вірш.

І. Франко, як кажуть, добре надавався до дулібського товариства. Часто влаштовував голосне читання українською, польською, німецькою мовами. Тут він записав багато мадярських, ромських, українських пісень. Влітку саме на дулібівській парафії відбулося знайомство І. Франка з маркграфом Яном Тарнавським, дідичем села Голобутова, останнім нащадком магнатського роду, а також з його сестрою Геленою Гордоновою, яка до останніх днів проживала у голобутівському палаці…

Продовження

Опубліковано в категорії: Випуск 10, Історія, Різне | Залишити коментар

ВУЛИЧНІ МУЗИКАНТИ

Погожої днини в центральній частині міста часто лунають звуки скрипки, гітари, саксофона чи інших музичних інструментів. Їх «випромінюють» чи то пак творять вуличні музиканти. В основному це молоді люди. Вони грають для всіх, навіть тих, хто не звертає уваги на «музичний супровід вулиці». І все ж більшість перехожих мимоволі притишують крок і стають співучасниками цього музичного дійства, нерідко переходячи з інертного стану  в активний. В цьому переконалася і сама.

Прямуючи на майдан Ринок, ще здалеку почула звуки саксофона. Досить впевнені, що й змусило дещо змінити плани. Юнак виконував на саксофоні «Мамину вишню», а потім «Ніч яка місячна…». Багато хто з перехожих зупинявся, слухав.

Побутує думка, що вулична музика – лише бездарна самодіяльність і невдала пародія того, що може називатися мистецтвом. Це велика омана. Як і те, що баскінгом (вуличне дійство за невелику винагороду) займаються аматори та бідні люди, яким нічого їсти. Навпаки, навіть найвідоміші музиканти починали саме з цього. Тому скориставшись паузою у виступі молодого саксофоніста, поговорила з ним.

Артур Богдан родом з Добромиля, студент Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка. У вихідні чи вільний час стає вуличним музикантом у Стрию.

-У вашому місті мені грати напрочуд комфортно, – розповів Артур. – Пояснити важко чому. Одного разу завітав сюди і зрозумів, що це моє місто. А ось музика моє друге «я». Чому граю на вулиці? Справа не в грошах. Такі виступи прекрасна нагода показати себе. Вулична музика дає право на помилку і на імпровізації, а вулична аудиторія – винятково чесна. Якщо граєш погано, тобі це точно скажуть. Не важливо, що граєш, головне, як ти це робиш. Звичайну просту мелодію можна так виконати, що ціла юрба збереться. Ось це тішить найбільше. Значить, зачепив своєю грою. Втім, якщо добре робиш те, що вмієш, то чому не поділитися б цим зі всіма. З іншого боку, якщо людям моя музика до смаку, додає настрою і навіть якщо хтось з них тебе фінансово підтримає, що в цьому поганого. Для мене виступи на вулиці не заробіток, а в першу чергу самовдосконалення, можливість відточити свою гру. Виконую різні композиції, імпровізую.

Артур не єдиний вуличний музикант у Стрию. Часто можна почути тріо молодих вуличних музикантів неподалік торгового центру «Сільпо».

Вулична музика – окремий творчий напрямок зі своєю філософією, уставами. У багатьох обласних містах вона вже стала необхідним явищем їх життя. Організовуються навіть дні вуличної музики чи фестивалі. Тепер і в Стрию починає все частіше звучати вулична музика. Що не кажіть, це справді круто!

Любов Тиченко.

Опубліковано в категорії: Випуск 10, Різне | Залишити коментар