Колонка редактора               

   З початку повномасштабного вторгнення росії припинився друкований випуск «ДієСлова». Навіть не так. Саме 24 лютого побачив світ тоді черговий номер видання, який сьогодні іменуємо «мирним». Правда, наші передплатники отримали його із зрозумілим запізненням. В роздріб він не потрапив. Свідомо пішли на такий крок, адже газета із розповідями про мирні будні громади, її мешканців виглядала тоді певним дисонансом на тлі бомбардувань наших міст та селищ, атак ворога на півночі, сході та півдні України.

   Перед редакційним колективом постало питання: що робити далі? У таких непростих ситуаціях є два шляхи. Перший – подумати і прийняти рішення, інший – прийняти рішення і подумати. Звісно, пішли першим шляхом. Нашим рішенням було тимчасово відмовитись від друкованого варіанту «ДієСлова» та зосередитися на поширенні контенту  на нашому сайті та в соціальних мережах. А основні зусилля згрупувати на волонтерстві.  Всі кошти, що були на рахунку видання, звісно, можна було б і притримати для випуску майбутніх друкованих номерів газети. Та, знову ж, подумавши, вирішили перерахувати їх усіх на потреби ЗСУ. Це було в пріоритеті (і залишається донині). Бо це є, хай і не надто значима, але допомога для спільної перемоги над ворогом. Неймовірно натхненним є те, що кожен мешканець нашої громади в той чи інший спосіб долучився (і долучається надалі) до спільної праці та боротьби і таким чином вносить свою часточку у важливу спільну справу. Тому таку українську міць та єдність не здолати.

   Допомога армії, внутрішньо переміщеним особам, робота на сайті газети та соцмережах, де публікувалися й офіційні повідомлення й матеріали з життя громади, – так працювало «ДієСлово» впродовж  більш як двох місяців.  Та не давала спокою думка стосовно нашої відповідальності перед передплатниками «ДієСлова». З юридичного боку все правильно: в країні повномасштабна війна, введено військовий стан, отож, невипуск газети не порушує законних угод. Проте відчуття відповідальності «ДієСлова» перед передплатниками, читачами зумовило наступний крок – відновлення друкованого варіанту видання. Незважаючи на всі фінансові труднощі, здорожчання вартості паперу та друку. Тому й цей номер аж ніяк не восьмисторінковий, як звиклося, а вдвічі менший. Головним в цій ситуації бачиться те, що газета таки почала виходити, а далі, як кажуть, час покаже. Докладатимемо максимум зусиль, аби повернутися до звичного формату.

   Кожен з нас щоднини переживає тривогу. День розпочинається із перегляду новин, зведень Генштабу ЗСУ. Із дзвінків рідним, які сьогодні там, на передовій, відчайдушно відбивають ворога, аби почути їх голос чи принаймні отримати повідомлення. Із звернень до волонтерів, що потрібно і коли… Звуки сирен тривоги чуються все частіше. Вибухи викликають біль. Та попри все вчимося опановувати неспокій та швидко реагувати у стресових ситуаціях. Ми всі разом міцнішаємо і при цьому розуміємо, що війна не закінчиться через кілька днів чи тижнів. Це ілюзія. Як сказав народний депутат України Сергій Рахманін, це війна на виснаження росії.

   Повсякчас думаємо, зрозуміло, про те, які складні переживаємо дні. І які складні дні чекають ще попереду. Щоб не «вигоріти», витримати емоційні «гойдалки», хвилювання, неймовірне напруження та пекучі болі, зруйновані мрії, робимо повсякчас те, що вміємо, що потрібно, на що вистачає сил та можливостей. І відновлення випуску друкованого «ДієСлова» (нехай і в зменшеному форматі) – це якраз те, що наш колектив вміє.

   Весна вже перейшла у літо, а в серці попри все проростають міцнішими паростки віри та твердої впевненості у перемогу. Прямуючи міськими вулицями, зустрічаєш немало людей, в руках яких розсада квітів, овочів… Українці неймовірні! В нас обов’язково буде ЗАВТРА!

Любов Тиченко.