ОДИН ІЗ «СТРИЙСЬКИХ БУДИТЕЛІВ»

 Люди і долі         

«Витайте нам, гості, у радісний час,

У власних порогах стрічаємо вас, 

Весело сміються сі стіни нові,

Не золото вбрані, но рідні свої…».

Ці поетичні рядки з вітального урочистого вірша, написаного з нагоди відкриття 1 січня 1901 року Народного дому у нашому місті, який став центром українського слова і духу. Їх автор Олекса Бобикевич. Якраз 20 серпня минає 156 років від дня його народження. Саме О. Бобикевич належить до тих, кому років було даровано мало, а здійснити вдалося багато. Він жив у період, коли священик міг не лише душпастирювати, але й займатися громадською, політичною, культурною, економічною та іншою суспільно-корисною діяльністю. Для Стрия він став просвітницьким лідером, одним із трьох будителів, зачинателем «Стрийської трійці» (як згодом називали союз Бобикевич – Олесницький – Нижанківський).

Родинне гніздо О. Бобикевича – село Малі Дідушичі. Мати померла, коли хлопчику виповнилося 1,5 місяця. Його виховував батько, священик, але зовсім іншої, ніж син, генерації. Христофор Бобикевич належав до політичної течії старорусів, яких згодом називали «москвофілами». Він не став давати сина до школи, а забезпечив йому початкову освіту вдома. Далі Олекса Бобикевич навчався в академічній гімназії у Львові. На бажання батька вступив до духовної семінарії, хоча, як зізнавався своїй майбутній дружині, хотів на медицину чи філософію.

Ще в гімназії виявився літературний хист Олекси, він був членом літературного гуртка, який змінив кардинально його погляди. Під впливом творів українських письменників О. Бобикевич став «загорілим народовцем». У семінарії він зайняв чільне місце серед найуспішніших студентів, а на четвертому курсі його обирають головою свого літературного гуртка.

Особливу роль в житті О. Бобикевича відіграла дружба з сином Осипа Нижанківського, пароха Великих Дідушич. З Остапом Нижанківським вони створили немало музичних творів. Олекса писав слова, Остап – музику. Та найбільшою радістю було для Олекси спілкування із сестрою товариша Осипою Нижанківською. Він присвятив їй вірш «У гаю», який Остап поклав на музику. О. Бобикевич уже був семінаристом та очікував від Осипи рішення. Врешті дівчина погодилася вийти за нього заміж.

Перша парафія о. Олекси Бобикевича була в горах – в Слободі Болехівській. Тут подружжя прожило рік, а вже  в 1890 році оселилося в Стрию. Тут о. О. Бобикевич був сотрудником у пароха церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці на Ланах. Про чоловіка писала Осипа Бобикевич у своїх «Споминах»: «Привертали увагу саме його постава, голос, лагідність. Ніхто й ніколи не бачив Олексу знеохоченим, згірклим, ніколи він не нарікав на когось. Люди доброї волі оточували його, ставали до помочі…».

Заручившись підтримкою мудрої та жертовної дружини, О. Бобикевич весь вільний час присвячував громадським справам, інколи хіба потішаючи себе і дружину музикою (Осипа грала на фортепіано) і співом. Молодий священик викладав українську та німецьку мови у Стрийській гімназії, часто відвідував читальні.

У 1892 році у Львові відкрили перше українське страхове товариство «Дністер». Згодом о. Олексій заснував його філію у Стрию, а його дружина допомагала стриянам оформляти документи на страхування своїх будівель. Через три роки О. Бобикевича обирають радним міста. Він зібрав підписи під власним листом, в якому запрошував відомого львівського адвоката Є. Олесницького відкрити тут свою канцелярію. Останній прийняв запрошення і надалі вони пліч-о-пліч працювали над розвитком «Просвіти» й інших громадських організацій. Є. Олесницький писав у спогадах: «Третім з моїх найближчих був Олекса Бобикевич, той самий, що мене властиво до Стрия спровадив. Він був молодшим від мене чотири до п’ять літ, дуже ідейний, чутко, поетична натура, син завзятого москвофіла, одначе горячий і свідомий українець, до всякої народної справи охочий і дуже придатний. З таким товаришем і робітником можна піднятися і найтяжчого подвигу, і ми підіймалися і трудилися спільно і багато вислідів з цього труду лишилося в Стрию і в Стрийщині. Ціла низка читалень, крамниць у повіті, значний підєм свідомості у народі, організація Стрийщини в усіх напрямках – це висліди тої роботи. Спеціально присвячувався Бобикевич справам стрийського міщанства. Він був довголітнім головою «Міщанської Бесіди», зорганізував міщанство на Ланах, побудував там дім «Міщанської Читальні», заложив і вів «Міщанську Торговлю». Він посвячував цій справі ввесь час, кожну вільну хвилину, та взагалі не бракувало його при ніякій праці».

На п’ятому році подружнього життя Бобикевичів спіткало велике горе: від дифтерії помер середущий син, дворічний Наталь.

У 1894 р. стрийська інтелігенція вирішила спорудити Народний дім у місті. Будова тривала сім років. Організаційні справи взяв на себе доктор Олесницький, а о. О. Бобикевич був залучений до будівельного комітету, хоча його сили вже почала підточувати хвороба. Він разом з дружиною належали до музичного товариства Володимира Нижанківського «Боян», яке жертвувало чималі кошти зі своїх виступів на народні потреби.

Отець Бобикевич долучився до закладення ще одного товариства – «Каси задаткової». Осипа Бобикевич називала цю кредитну спілку «народною твердинею, яка довгі літа рятувала людей». ЇЇ справами займалися д-р Олесницький і д-р Охримович, цілком безкоштовно.

На невеликій території, яка належала Благовіщенській церкві, о. О. Бобикевич задумав побудувати читальню. Парафіяни його і в цьому підтримали. Зустрічі, які тут відбувалися, були важливіші для священика за всякі інші справи. Сама ж родина Бобикевичів жила скромно.

Мало досліджений літературний хист О. Бобикевича. У його спадку – вірші, п’єси, оповідання. Проза стрийського священика тоді мала чималий успіх. Про свої віршовані твори він сам відгукувався критично, а ще більше суворо оцінив його поетичні справи Іван Франко. Кажуть, що така рецензія І. Франка вибила перо з рук отця Бобикевича, який вже на той час активно друкувався у виданнях «Діло», «Зоря», «Зеркало». Найвідоміший твір О.Бобикевича – комедія «Настоящі», яку включило у репертуар театральне товариство «Руська Бесіда».

У момент найвищої душпастирської, політичної, просвітницької й економічної активності застала О. Бобикевича страшна недуга, яку не могли встановити, а тим більше вилікувати ні галицькі, ні віденські лікарі. Вона призвела до повної сліпоти отця. Це була страшна переміна життя для нього, зрештою як і для його дружини та дітей Остапа та Неоніли. Отець Бобикевич залишив сотрудництво у церкві на Ланах. Ще рік судилося прожити йому в темряві, а 8 грудня 1902 року серце 37-річного сподвижника зупинилося. Його поховано в Стрию, громада звела пам’ятник на могилі.

*                  *                 *                  *                    * 

Євген Олесницький пережив свого побратима на 15 літ. Трагічно обірвалося життя його друга о.Остапа Нижанківського. Їх називаємо сьогодні «Стрийські будителі». Значимі особистості, вклад яких у розвиток міста та Стрийщини загалом неоціненний. Вони – беззаперечні герої нації, великі сподвижники українства, роль яких в нашій історії ще належним чином повинна бути оцінена. В цьому їх велич. Вони троє – звичайні люди зі своїми болями, сумнівами і терзаннями. Їх часто не розуміли свої і завзято цькували недруги. Вони жертовно віддавали власну енергію життя, яке у кожного обірвалось як недоспівана пісня. В цьому їх трагедія. Про це якраз і йдеться в художньо-публіцистичному фільмі, який так і називається «Велич і трагедія стрийських будителів», авторства краєзнавця Євгена Тиченка. Він був знятий в 2013         році. За цей час його переглянули немало людей з різних куточків країни, і не тільки. Фільм був презентований в номінації «Світ очима місцевих кінематографістів» IV Міжнародного кінофестивалю телевізійних фільмів «Корона Карпат», що проходив у Трускавці. Цей фільм про великий талант і жертовність, про віру та надію, про справжнє та нашу пам’ять. Недаремно своєрідним епіграфом цієї творчої роботи стали слова: «Долі цих трьох людей дивовижним чином переплетені. Їх об’єднують життя і смерть та віра в Бога».

            Тетяна Долішня.

Перейдіть за посиланням для перегляду художньо-публіцистичного фільму «Велич і трагедія стрийських будителів»

Опубліковано у Випуск 8, Історія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *