«НІМЕЦЬКИЙ» СЛІД В ІСТОРІЇ КРАЮ

Давні документи зафіксували факти поселення німців на західноукраїнських землях ще в ХІІ столітті, тобто в княжий період. Цей процес набув організованого характеру лише після 1772 року. Цісарський уряд з властивою німцям точністю, послідовністю й акуратністю взявся за освоєння нових теренів, котрі перебували тоді в запустінні. Вже патентом імміграції від 17 червня 1774 р. імператриця Марія-Тереза скерувала в Галичину торговців, фабрикантів, урядників, ремісників для обліку земельних питань, керівництва промисловими, господарськими, торговими та іншими закладами задля їх піднесення. Цим урядникам нині завдячуємо тим, що вони детально описували всі населені пункти Галичини в кадастрових журналах (Йосифінських метриках).

Головним заняттям для поселенців було запровадження прогресивної агрокультури в рільництві й тваринництві. Уряд виділяв кожній сім’ї в безоплатне користування двоє коней або волів, по дві корови та свині, по одному залізному плугу, возу, бороні, упряжі, а ще косу, вила, рискалі, куделі, посадковий матеріал, добрива.

У нашому краю були два німецькі села  – Брігідау та Гельзендорф (теперішні Ланівка і Загірне). А в кожному селі було по декілька таких поселенських сімей, ще більше – в Грабівцях та Нових Олексичах.

Село Ланівка – колишня німецька протестантська колонія, заснована австрійською владою в 1783 році. Коли в село прийшли перші колоністи-німці, вони назвали поселення Брігідау, на честь комісара з переселення графа Йосифа фон Бригідао. Село налічувало 125 дворів, 550 мешканців. Перші роки були важкими для німців. Вони не знали місцевих звичаїв та традицій, української мови. Адаптуватись у нових умовах їм допомагав перший священик села Левін Фрідріх Курц, який налагодив зв’язки з місцевою владою, мешканцями навколишніх сіл. Саме за його сприяння в колонії була відкрита школа. Відоме ім’я першого вчителя – Філіп Гайне. Характерним було й те, що в місцевій школі було запроваджено вивчення української мови.

У січні 1940 року відповідно до німецько-радянської угоди 1939-го німці, жителі Ланівки, переселилися до Німеччини, а в село прибули 200 сімей з Турківського та Перемишлянського районів.

Село Загірне – колишня колонія, заснована в 1786 році, налічувала 36 німецьких родин лютеранського (протестантського) віросповідання. В середині 1930-х років там проживало 272 німці. Ще існують приміщення школи, колишнє німецьке кладовище з пам’ятником.

Варто зазначити, що завдяки вигідному розташуванню Стрия та навколишніх населених пунктів (перетин торгових шляхів), виплаву заліза, видобуванню ропи активно розвивалась Дашава, де проживали тоді й працювали 54 німці. Відомо, що в селі Грабівці облаштовано могили німецьких поховань і встановлено пам’ятний хрест.

Нові Олексичі – німецька колонія , заснована в 1786 році філіалом колонії Гельзендорф, сімома німецькими родинами лютеранського (протестантського) віросповідання. У середині 1930-х років тут проживало 54 німці. До речі, в ХІХ столітті утворилося так зване німецьке вселення в Старих Олексичах. В середині 1930-х там проживало 56 німців. Ще існують будівля школи та колишнє німецьке кладовище.

У Стрию німці з’явилися на початку ХІХ століття. Поселилися переважно в районі теперішньої вулиці Львівської (колись вулиця Нова). Район, де проживала більшість німецьких сімей, місцеві називали «Шваби». У 1880 році німецька громада налічувала 573 особи.

  Деякі німецькі сім’ї жили і в інших районах міста, зокрема на теперішніх вулицях 1-го Листопада, Б.Хмельницького, Лепкого та Львівській. Приміром, вілла (вул. Шевченка, 81 – вул. 1-го Листопада) була споруджена для командира місцевого підрозділу 65-го батальйону ландверу у 1885-1897 роках Тита Крафта. Вийшовши на спочинок у званні полковника, він продовжував мешкати у Стрию. Пізніше будинок перейшов у власність Давида Лаутербаха (1851-1910). Син дрогобицького підприємця Ашера Зеліга Лаутербаха у шлюбі з Амалією Редінгер (1866-1951) мав семеро дітей. Після 1939 року життя розкидало родину по світу. А будинок, який називаємо віллою Крафта – Лаутербаха, й досі стоїть. Сьогодні тут розміщується дитяча дошкільна установа №3 «Магнолія». Колишні власники будинку облаштували поруч сад та оранжерею з екзотичними рослинами. До сьогодні ростуть тут магнолія, ягідний тис, сосна веймутова. Збереглися й первісна огорожа та фонтан. 

На вулиці Б.Лепкого теж вілла німецької родини, прізвище якої невідоме. Представник цієї родини в 1995 році приїжджав до Стрия й радів з того, що в цьому будинку розміщується дитяча установа №18. Ззовні він малопримітний, зате всередині милують око сходи, печі. А навпроти – ще один будинок, що належав німецькій родині Ріккер (Гаррі Оттович Ріккер – нащадок цієї родини, працював фотографом на заводі «Металіст»).

Будинок площею 176 квадратних метрів з огорожею по вулиці О.Нижанківського (в минулому вулиця Фредра) був збудований в 1911 році. Ним володів місцевий підприємець Ян Верштайн, власник слюсарних майстерень та ливарні. Він був активним діячем Польської військової організації. Причетний до загибелі о. О. Нижанківського. Онука Яніна (1930 р.н.) – донька Владислава і Ванди Верштайнів – згадувала, що родині належала майже вся вулиця Фредра. Все закінчилося у 1939 році. Тепер у цій будівлі розміщується військкомат.

На вулиці Дубравського зліва ще збереглися невеликі будинки. Тут же велика і на сьогоднішній час будівля – колишній Німецький будинок культури. За часів радянської влади це був районний будинок культури. Згодом – будинок меблів, а тепер розважальний дитячий центр «Смайлик».

У приміщенні колишньої міської друкарні по вулиці Б.Хмельницького розміщувалася колись семикласна школа імені Я.Собеського ( в ній навчався Павло Погорецький). Неподалік будівля, в якій розмістилися редакції місцевих газетних видань. У 1909 році її збудували євангелісти як школу на 100 учнів. Навчання велося німецькою мовою.

Певну сакрально-архітектурну цінність має також Євангельська церква німецьких колоністів, які проживали у місті. Вона була збудована та освячена 10 листопада 1863 року. Першим пастором був Йоганн Гергард. Будівля споруджена у псевдоготичному стилі, у формі базиліки з вежею над входом, увінчана хрестом. Всі вікна прямокутні, зімкнуті опуклим конусом, стіни мають контрфорси – типова протестантська Євангельська кірха. Тоді у місті проживало 570 євангелістів, а впродовж 1783-1900 років у Стрию було зафіксовано 58898 німецьких прізвищ. Нині це приміщення – Дім молитви євангелістів-баптистів.

І ще один факт. У 1898 році німецький підприємець Вайнер заснував ливарний завод. Йоган Георг Коль (1808-1872), відвідавши Стрий у 1838 році, писав, що Ринок (майдан Ринок) оживає о сьомій годині євреями, які продають горілку, і німцями, які пригощають хлібом.

Родом зі Стрия Збігнєв Меснер (1929-2014), син залізничника, австро-німець, доктор економічних наук, який працював у Катовіце та був прем’єром Польщі (1985-1988). А також Генріх Бель, лауреат Нобелівської премії 1972 року, який в 1942-1944 роках служив в німецькій армії, був поранений, лікувався у госпіталі в Стрию (тепер в цьому приміщення розташовується середня школа №6). Саме в Стрию написані ним перші твори «Поїзд точно за розкладом», «Подорожній, коли прийдеш у спас».

У період українсько-польської війни 1918-1919 років німецькі колоністи воювали у складі Української Галицької Армії. Так, запасний гарматний полк організував сотник Фердинанд Лянг з німецьких колоністів, з родини яких три брати були старшинами УГА. Першим командиром був отаман Лівер Ромер, наступним Едвард Генг, а потім Едмунд Шепарович. Це свідчить про те, що вони брали активну участь у боротьбі за збереження ЗУНР. Серед авіаторів УГА добру славу заслужив Е.Рудольфер.

Це вже давня історія. Але і в новій також зафіксовано, образно кажучи, «німецькі сліди». До недавнього часу (втім і зараз) центральну районну лікарню називали «німецькою». Чому? Її звели німецькі будівельники в 80-х роках минулого століття за всіма тодішніми європейськими нормами. У той час у мікрорайоні школи №10 з’явилися житлові будинки, які також зводили будівельники за німецькими проєктами.

Кажуть, наше життя рухається спіралевидно. Ось із «німецьким» слідом в нашій історії саме так і складалося.

Романа Савчин, наукова працівниця краєзнавчого музею «Верховина». 

Опубліковано у Випуск 5, Історія, Різне, Туризм. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *