НЕПРОСТА ДОЛЯ ПАЛАЦУ МАРИСІ

Одноповерхова будівля в центрі міста, по вулиці Шевченка, явно не манить око. Проходимо повз, не зосереджуючи увагу на її теперішньому непривабливому вигляді. А вона, в свою чергу, ніби й розуміє свою невідповідність сучасному дню, втративши минулий лоск та відомість. А чи знаєте, що ця непримітна споруда – одна з найстаріших існуючих будівель Стрия і чи не єдиний зразок класицистичного палацику початку ХІХ століття в області? Побутує легенда, що на цьому місці свого часу стрийським старостою і майбутнім королем Речі Посполитої Яном Собєським ІІІ було споруджено будинок для дружини Марії Казимири Луїзи де Лагранж Аркен. Звідси і пішла його назва – «палац Марисі».

          У книзі «Архітектурні пам’ятки Стрия» авторства М.Закусова, О.Кравця знаходимо відомості про цей будинок: «Центральноосьовий окремостоячий палац з господарськими будівлями площею 717 кв.м. Стиль класицизм. Дата побудови 1823 рік. Первісне використання – адміністративна будівля.

          Після захоплення Галичини австрійська влада скасувала давній поділ на воєводства і повіти, ввівши циркули або округи. Їх очолювали призначені цісарем окружні старости. Стрий став центром одного з 18 округів. Урядникам спорудили будинок на ділянці подарованій місту Едвардом Гошем, колишніх грунтах католицького пробоща у 1823 році. Ще наприкінці 1930-х років у внутрішньому дворі містився кам’яний сонячний годинник з датою «1823».

          На час укладення планів міста Фрідріха фон Міга (1779-1783 р.р.) І Антона Гагерштайна (1788 р.) територія стояла пусткою, хоча місцева усна традиція пов’язує будівлю з ім’ям дружини Яна ІІІ Собєського…

          До Першої світової війни тут містилася 4-класна чоловіча школа імені Тадея Чацького. У 1922 році в приміщеннях споруди містилися: санітарний і будівельний відділи, слідча поліція».  Пізніше – районна санепідемстанція. Вже не один десяток літ будівля не експлуатується, потребує реставрації та ремонту.

          Свого часу відомий англійський філософ Джон Локк написав: «Пам’ять – це мідна дошка, вкрита буквами, які час непомітно згладжує, якщо їх не поновлювати різцем». Надія на такий «різець» стосовно палацу Марисі з’явилася на початку 90-х років минулого століття. Правда, на жаль, не виправдалася. Втім, все по порядку.

          На замовлення виконкому Стрийської міської ради в 1991 році Львівський філіал Українського спеціального науково-реставраційного проектного інституту «Укрпроектреставрація» взявся за створення ескізного проєкту реставрації «палацового корпусу з надвірними спорудами». З усіма цими напрацюваннями, документами вдалося ознайомитися завдяки стриянці Дарії Михаць, яка тоді працювала в архітектурній службі Стрия. Серед них – пояснювальна записка до ескізного проєкту ( його авторами були Н.Сердюк, О.Курдидик), рекомендації по веденню ремонтно-реставраційних робіт, графічний матеріал. Зокрема у пояснювальній записці зазначено: «Ескізним проектом передбачається максимальне відтворення палацового комплексу… Незважаючи, що комплекс неодноразово перебудовувався ( це стосується бокових прибудов) є спроби відтворити його (вигляд – Прим.автора) на 1851-1876 р.р. Основне питання – це розкриття цоколя з метою відведення води від стін і відтворення первісного рівня мощення». Йшлося в ній і про благоустрій внутрішнього дворика із садом: «Дворик можна використовувати для відкритої експозиції, в разі використання під музейну функцію або культпросвітницького центру». Повз увагу розробників ескізного проєкту не пройшло  й облаштування квітників, освітлення. Планувалося залишити головний вхід до будинку з вулиці Шевченка. Що ж до самого внутрішнього інтер’єру, то тут «було передбачено збереження цінної столярки та «п’єців». У цих документах зазначається, що Львівське відділення інституту «Укрпроектреставрація» розробило «паспорт історико-архітектурного об’єкту  (палацу  Марисі – Прим. автора), складений на основі натурних обстежень та архівно-містобудівельних досліджень».

          Ще задовго до цих конкретних кроків, а саме в 1989 році,  виконком міської ради звернувся до мешканців стосовно доцільності збереження старовинного будинку. У тодішній міськрайонній газеті «Будівник комунізму» впродовж січня-лютого публікувалися думки стриян з цього приводу. І що ж? Вони були різними. Одні ратували за обов’язкове знесення будинку, інші – навпаки, за збереження пам’ятки архітектури як елементу історичного колориту Стрия. Палац Марисі вистояв у цьому двобої думок. Та й подальші суспільно-політичні зміни посприяли його збереженню. І як результат – згадуваний вище ескізний проєкт палацового корпусу.

          Як розповіла Д.Михаць, тоді у палаці Марисі планувалося розмістити етнографічний відділ Національного музею у Львові. Тодішній директор львівського музею А.Новаківський у березні 1992 року звернувся з листом до місцевої влади щодо розгляду та вирішення організаційних питань передачі на баланс  музею «комплексу будівель по вулиці Шевченка, 26 і прилеглої території, фінансування реконструктивних робіт із залучення місцевого бюджету». Та знову не вдалося завершити розпочате. І тут справа не в пасивності чи байдужості, а в прозаїчнішому – відсутності необхідних коштів. Непрості 90-і, Україна тільки стала незалежною державою і питань нагальних та першочергових було немало, що потребували негайного вирішення.

          Місцева санітарно-епідеміологічна служба, що розташовувалася тут, згодом перебралася в інше приміщення. А пам’ятка архітектури ХІХ століття – палац Марисі – залишився обабіч міського життя. І якось звиклося, що в центрі міста стоїть зачинена непривабливого виду споруда, про яку краєзнавці, історики можуть розповісти багато цікавого. Минали роки, які аж ніяк не додавали привабливості цій будівлі. До того ж вона потребувала негайного ремонту. Здавалось, отак і згасне вона на наших очах назавжди.

          У 2015 році група ентузіастів оголосила збір коштів на збереження палацу Марисі. Придбали необхідні матеріали для заміни водостічних ринв. Доєдналося тоді немало стриян різного віку, зокрема учні загальноосвітньої школи №7. Встановили ринви, прибрали навколишню територію. Та кардинально вирішити долю палацу Марисі не вдалося.

          Можливо, палац Марисі давно отримав би нове народження ( чи то пак відродження), якби не одне значиме «але». Ця будівля аж ніяк не комунальна власність громади. Начальник Моршинського відділення Держспоживслужби Василь Чабанович, до якого звернулася за роз’ясненнями, розповів: «Будівля перебуває у віданні ДУ «Львівський обласний лабораторний центр» Міністерства охорони здоров’я. Ще раніше планувалось розмістити тут місцеве відділення Держспоживслужби. Та ознайомившись зі станом будівлі, відмовились, так як її ремонт вимагає неабияких фінансових затрат».

          От і виходить парадоксальна ситуація. Архітектурна пам’ятка розташована у Стрию, потребує ремонту і місцеві мешканці прагнуть її зберегти для наступних поколінь, проте вдіяти нічого не можна. Знаєте, в долі палацу Марисі є щось символічне. У 1886 році у місті сталася велика пожежа, і лише цей будинок вцілів. Так і зараз, попри тяганину та юридичну казуїстику, палац Марисі таки вистоїть.

          Любов Тиченко.


          КОМЕНТАР МІСЬКОГО ГОЛОВИ ОЛЕГА КАНІВЦЯ «Ведеться активна робота про передачу палацу Марисі у комунальну власність нашої громади. Це приміщення зараз перебуває на балансі Міністерства охорони здоров’я України. Відповідний лист направлено до Львівської обласної ради щодо клопотання перед міністерством у вирішенні цього питання. Особисто був на прийомі у заступника міністра охорони здоров’я стосовно його вирішення.  Дійшли порозуміння. Визначальним для них є питання: як будемо використовувати цю будівлю, її подальше цільове призначення.

          Найважливішим є те, що Міністерство охорони здоров’я готове передати на баланс громади будівлю та просить надіслати гарантійні листи стосовно її використання в гуманітарній сфері. Цими питаннями займаються мої заступники Христина Грех та Михайло Журавчак, які якраз координують відповідно напрямки гуманітарної сфери та майнових питань громади.

          Що ж стосується бачення майбутнього палацу Марисі, то, гадаю, це мав би бути молодіжний простір. Звісно, можливі й інші думки. Це питання винесемо на обговорення і тоді вже спільно вирішуватимемо».

Опубліковано у Випуск 1, Історія, Туризм. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *