«Ми звикли пізнавати світ очима, Та кожен в ньому бачить щось своє…». Ці поетичні рядки із нової збірки стриянки Зоряни Кіндратишин під назвою «La vie est belle (Життя прекрасне)» одразу ж, як кажуть, запали в душу. І не тому, що вірш іменується «Щаслива», і так сказати прагне кожен із нас. Ні, тут дещо інше. Майстерно, кількома словами висловити те, що думає чи не кожен, що переповнює душу і тягне в полон філософсько-ліричного осмислення буття, всього, що оточує. Слова В.Симоненка «поезія – це прекрасна мудрість» якраз про поетичний талант авторки З.Кіндратишин, що вміло словесними нотками створює мелодію своїх різнотемних віршів. І кожен з них – особлива мелодія, особливий музичний лад, особливий настрій та почуття. Причому щирі, відкриті. У новій книзі стриянки не лише поезія, а ще й проза – новела «Wind of change (Вітер змін)», що аж ніяк не випадає із цього літературного співзвуччя, а радше навпаки.
«Ще навчаючись у гімназії були перші творчі проби. Та виключно прозові. Тоді були традиційними випуски альманахів, де публікувалися учнівські твори на різні теми. Кожен з них був відображенням сприйняття світу школярем. Публікувалися в альманаху й мої твори. До сьогодні зберігаю їх як спогад про навчання у гімназії, яке завершила з відзнакою. А поезія «підкралася» та ввійшла в моє життя якось непомітно. До того писала лише поетичні вітання мамі, рідним. Так, були поетичні спроби, але не вважала їх серйозними. Можливо, бракувало віри у власні сили. Якось коліжанці з Києва надіслала свою поезію із світлиною Львова. З’ясувавши, що це мій власний вірш, вона мовила: покажи все, що маєш. А далі завдяки оцій її підтримці відважилася винести свою поезію у світ, на сторінки мистецьких порталів, зокрема «Сучасна українська поезія» та ін. Одразу отримала позитивні відгуки, що стало важливим стимулом для мене. Я завжди за конструктивну критику, бо вона зумовлює до навчання, вдосконалення, якому немає меж…
Є таке поняття як авторська сліпота. От «вилилися» з душі поетичні рядки і ніби все гаразд, ти, як автор, не бачиш того, що десь там треба щось змінити. Тому кожну нову поезію читаю своїм рідним (моя сім’я є для мене міцною опорою та підтримкою), небагатьом друзям, щоби почути їх оцінку та можливі зауваження. Признаюсь, якщо впродовж одного-двох днів, як кажуть, не виставила на огляд вірша, то вже його й не оприлюднюю, просто видаляю. Таке моє правило чи радше творчий принцип.
Все, що пишу, це не вимисел, а пережите. Якщо не мною, то іншими людьми. Ось і новела «Вітер змін» також. Якось слухала пісні «Scorpions» і пригадалася юність, парк Шевченка, «клєтка»… Усе це і зумовило написання цієї новели. Нову збірку можна ще назвати дебютом моєї прози».
Особливістю нової книги З.Кіндратишин є й те, що біля деяких творів розміщені QR-коди із посиланням на YouTube-канал, де можна переглянути відеопоезії в читанні авторки та відеокліпи пісень, написаних на її вірші. Їх виконують різні виконавці. Зокрема Василь Щербюк зі своїм рок-гуртом, Володимир Сірий з Волині та ін. Зрештою, пісня у виконанні Ростислава Кушини до фільму «Стрий.Легенда» теж на слова З.Кіндратишин, а музику написав Роман Никифорів.
Та й саме оформлення книги «La vie est belle (Життя прекрасне)», що побачило світ у київському виданні «Український пріоритет», теж особливе – з використанням виключно орхідейних зображень. Як і вірш «Орхідея», вміщений в ній.
«Мабуть, таки ще й «орхідейна» збірка, бо саме ці квіти є улюбленими. У моєму помешканні їх немало. Кажуть, що вони потребують особливого догляду. В мене складається навпаки. Не вистачає часу на догляд за кімнатними рослинами. Лише орхідеї попри все ростуть і цвітуть. Цю збірку оформляла художниця, викладачка школи мистецтв Лілія Лунич, яка й запропонувала «зодягти» її саме в орхідеї».
Ця книга не єдина у творчому доробку Зоряни Кіндратишин. Першою була книга «Зодягнута у щастя». За нею послідувала книга для дітей «Запам’ятай, дитино, істини прості». У ній невеличкі вірші доповнюють розмальовки, створені викладачкою гімназії Лілією Барух. Ця книга була представлена на «Книжковій толоці» у Миколаєві. Згодом до неї додалася ще одна, дитяча. На цей раз казка «Квест: У пошуках Святого Миколая». Її ілюструванням займався художник, поет Тарас Сорочак. Два видання цієї книги розлетілися враз за короткий час Якраз за цю книгу п.Зоряна удостоєна міжнародної літературно-мистецької премії імені П.Куліша. А незабаром побачить світ нова книга – «Зимова казка». Вона також для дітей. Надихнула стриянку до її написання цьогорічна зима та… картатий плед, що «приніс» Миколай. Ілюструванням цієї книги займалася Лілія Лунич.
Можливо, такий потяг до написання книг для дітей зумовлений тим, що З.Кіндратишин – вчителька початкових класів гімназії. Як зазначає вона, гімназія її не відпускає.
«Вчитель, вважаю, творча людина. Він не лише дає дітям необхідні знання, але й зумовлює їх розвиток, розкриття їх як особистостей. Вдячна своїй першій вчительці Стефі Михайлівні, яка працювала у середній школі №2. Вдячна педагогам гімназії. Мабуть, тому й обрала педагогічний фах».
Є таке усталене судження, що літератори завжди перебувають у полоні своїх думок, не надто активні в громадському житті. Це аж ніяк не стосується Зоряни Кіндратишин. Вона така ж творча у всьому. Очолює ГО «Мистецька толока», що якраз об’єднує молодих митців, учасниця «Книжкового дворика на колесах», співзасновниця літературно-мистецького об’єднання «Лелітки», організаторка другого всеукраїнського музично-поетичного бранчу «Стрийська каварня».
«Свідомо обрала назву «каварня», а не кав’ярня як звиклося. Саме цим словом послуговувалися в свій час І.Франко, Б.Лепкий та ін. «Стрийська каварня» зібрала майже 30 молодих поетів, бардів з усіх куточків країни. Вдячна за підтримку міській раді та партнеру заходу «Кава від стрийка».
Відверто, така моя творчо-громадська активність зумовлена і знайомством з п.Любою Хомчак ( на жаль, відійшла у засвіти), співпраці з нею. Це була особлива людина, яка пропагувала активно українську книгу, слово. Пригадую, як з «Книжковим двориком» об’їздили разом всю країну. Незабутні зустрічі з митцями, літераторами, обмін думками, цікаві розмови. Нас називали «львівським десантом». Улюбленими словами п.Люби були: «Ми веземо людям світло, будьмо ангелами один до одного». І започатковані нею справи необхідно продовжувати. Маю на увазі передусім «Книжкову толоку», що планується провести цьогоріч у Стрию. Вже складена програма. Вперше вона проходитиме без п.Люби Хомчак…
Спільна робота з п.Любою дала мені дуже багато і багато навчила. І в творчому зростанні також. Два роки тому утворилося літературно-мистецьке об’єднання «Лелітки» (і неабияка роль у цьому знову ж таки п.Л.Хомчак). Тут поєднуються поезія і пісня. Окрім мене, активно співпрацюють Ольга Романишин зі Львова, збирачка фольклору, стриянка Марія Пак, Марія Васько з Червонограда, Ольга Береза з Нового Роздолу. Слово «лелітки» має немало значень. Одне з них – красива квітка. Ось і кожен з нас має свою тотемну квітку. Тут і незабудка, лілія, троянда, едельвейс і, зрозуміло, орхідея. Страшний сон для флориста від такого квіткового поєднання. А в цьому, напевно, і наша особливість. Незабаром з’явиться збірка від «леліток». І назва її відповідна – «Про що мовчать квіти».
Зоряна Кіндратишин натхненна в усьому – творчості, роботі, громадській діяльності. Де черпає його, це натхнення? Мабуть, у стовідсотковій впевненості в тому, що хоча «нема шляхів без жодного проколу, життя ж – прекрасне, як ним не крути!».
Любов Тиченко.
