МИСТЕЦЬКА «СКРИНЯ» ОЛЬГИ САВЧИН

Вишивка це і краса, і наша історія. У  цьому твердженні стовідсотково переконана стриянка, викладачка ліцею «Гімназія ім. Митрополита А. Шептицького, майстриня народного мистецтва України, членкиня Національної спілки майстрів України Ольга Савчин. Вишивка для неї це, без перебільшення, друге «я». І якраз ними повниться  її мистецька «скриня».

«Вишивка зі мною, образно кажучи, з народження, – поділилася п. Ольга. – Зранку пробуджувалася, а мама вже була за вишиттям. Навчала цьому мене та сестру. У зошиті в клітинку мама відмальовувала нові взори, збираючи зразки з різних місць. Ось так вибудовувалася помалу колекція зразків узорів, а я згодом продовжила її справу. У ті часи в Стрию активно діяв клуб вишивальниць. Його учасницею була мама. Я з нею, ще будучи десятирічною дитиною, частенько бувала на його засіданнях. Клуб очолювала Ірина Ольшанська. Вона була не лише вправною майстринею, але й також збирачкою зразків узорів з різних регіонів України. Завдяки п. Ірині отримала, як кажуть, велику школу у справі вишивання. Дотепер пам’ятаю її настанови стосовно того, що ніколи не можна кардинально змінювати колористику того чи іншого зразка, бо він символ краю, і в протилежному випадку втрачає свою основну сутність.

Пригадую, з якою цікавістю знайомилася із зразками вишиваних узорів, зібраних О. Бачинською. Це щось неймовірне! Окремий альбом, з якого їх відмальовувала. Його зберігала п. Люба Сулик. Тоді й порадила їй передати альбом меморіальному музею О. Бачинської, аби молодь знайомилася із вишиваними зразками минулого».

Вишивання – давнє і вічно молоде мистецтво. В його основі – художні смаки й уявлення. Національні мотиви та самобутність, колорити і майстерність. З давніх давен українки за допомогою голки й різних ниток перетворювали просту тканину на витвір мистецтва.

«Звісно, і сьогодні в гардеробі кожного є вишиванка. Вона особлива річ, де, за словами М. Чумарної, «закодована сутність сорока божественних енергій, що творять довершену і гармонійну долю людини». Та не завжди власник вишиваної сорочки розуміє оцю її сутність. Одягають вишиванки, виконані машинним способом. На мою думку, вони «мертві». Бо вишиваючи голкою і нитками, передаєш добру енергетику, силу. Колись вишивані орнаменти не копіювалися механічно. Кожна вишивальниця доповнювала їх своїми елементами, змінювала кольори відповідно до своїх відчуттів. На жаль, втрачається оте глибинне розуміння вишиванки як оберега. Хіба може техніка закласти магічну енергетику в одяг? Та й взагалі вишивка як явище зникла з інтер’єрів осель, вважаючи, що вона аж ніяк не вписується в нього. Дарма. Вишивка навпаки доповнює інтер’єр, вносить свою «родзинку», вирізняє та додає тепла.

Те ж стосується і символів вишиванок. Якось до мене звернулася студентка з Івано-Франківська за допомогою щодо дизайну її весільного вбрання. Вона бачила його виключно з вишиваними маками. З давніх часів вони були присутні на одязі вдів. Зверталася за консультацією до фахівців Академії мистецтв у Львові, які це підтвердили. Отож, до вибору вишиванки потрібен виважений підхід. Звісно, це не означає, що стовідсотково взори мають бути аналогічно давнім. Вкраплення нового, сучасного на основі традиційного, давнього – той необхідний крок, аби не втратити своєї ідентичності і в той же час вносити нотки сучасного.

Уже давніше у с. Подорожнє відбувалася виставка вишиванок. Побачила там сорочку із вишитими соняшниками. Що називається, запала в душу. Таку ж вишила і собі, дещо підсиливши колірну гаму та додавши певні власні елементи. Веду до того, що вишивання це аж ніяк не «фотографування» давніх узорів. Знайомлячись на першому уроці зі своїми новими учнями, повсякчас наголошую на триєдиному завданні – вивчати народну спадщину, примножувати її та передати наступним поколінням».

«Вишиванки для панянок» – видання авторства Ольги Савчин. Це ще один доробок, вже друкований, у «скрині» майстрині. У книзі-журналі вміщені давні і сучасні моделі вишиваного одягу та орнаменти, цікаві розповіді музейників і не тільки, що доповнюються поезіями Теодори Савчинської. До роботи над виданням долучилися й учні О. Савчин.

«Розробляли крої сорочок. Учні були моделями для світлин видання. Тут представлені зразки вишиття із моєї власної колекції».

Ольга Савчин не лише майстриня вишивання, але й ткацтва. Вони для неї рівнозначні. Ткацтво – ще один важливий атрибут її мистецької «скрині».

«Частенько полемізують: що виникло швидше – вишивка чи ткацтво. У мене однозначна відповідь. Саме ткацтво. Бо для вишивання потрібні передусім полотно та нитки. Звісно, вишиванням може займатися кожен, а ткацтво вимагає наявності відповідного верстата. Для мене вишивання і ткацтво на однакових шальках терезів уподобання. Влітку працювала у музейних фондах, вивчала орнаментику витворів, що тут зберігаються. Зокрема вишиваних. Деякі з технік, зокрема «занизування», використовую саме у ткацтві при ручному переборі.

Взявшись за проєкт «Бренд тканих торбин «Тайстра» мала на меті звернути увагу на ткацтво – дивовижний вид мистецтва, який дещо призабувся, внести його елементи у сучасний одяг. Ткані торбини називаю шоперами, так зрозуміліше насамперед молодим. Вони різні за орнаментами, кольором. Використовую виключно натуральні матеріали – вовняну пряжу, полотно, льон, бавовну. Такі торбини практична річ для щоденного використання і в той же час популяризація ткацтва як нашого давнього мистецтва. Ткацтво це як гра на музичному інструменті, де замість струн – натягнута нитка».

Кожному тканому шоперу О. Савчин притаманний унікальний етнодизайн. Чудовий подарунок. До речі, майстриня створює торбини і на замовлення. Кожна з них має свою назву. Це, вважає п. Ольга, додаткове знайомство із давньоукраїнськими словами-символами. Приміром, торбина «А’рха». В перекладі на сучасну мову це слово означає – ковчег, судно, корабель. «Ружина» – рушниця, «Габа» – хвиля. «Мусія» – мозаїка, «Евфонія» – милозвучність. Відповідно до визначення підібрані узори, колірна гама кожної торбини.

«Планую взятися за створення декоративних тканих пошивок (наволочок) для подушок. І тим самим показати їх особливість, неповторність, які внесуть особливий настрій в сучасний інтер’єр помешкання кожного, гармонійно його доповнять та вирізнять.

Народні ремесла, традиції необхідно повсякчас повертати в сучасну культуру, розвивати. Вони виражають нашу самобутність, спадкоємність. А втратити мову, культуру – це втратити себе».

Любов Тиченко. 

Опубліковано у Випуск 40, Різне. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *