ЛІТО ТАБОРОВЕ

   «Весело! Захопливо! Цікаво!» – далеко не повний перелік епітетів, якими описують перебування в літньому виїзному парафіяльному таборі, організованому Катедральним храмом Успіння Пресвятої Богородиці, його учасники – діти віком від 12 до 16 років. Впродовж тижня майже 40 хлопців та дівчат мали можливість цікаво провести час, відпочити, здобути нові знання, долучитися до роздумів над духовними тематиками в оточенні однодумців, знайти нових друзів. Для всіх дітей без винятку табір став важливим осередком комунікації. Додайте сюди й те, що проводився він у мальовничій місцині Карпат – селі Гребенові.

   Кожен таборовий день розпочинався із обов’язкової руханки. Далі Свята Літургія, що відбувалася у великій альтанці на території табору. Опісля сніданку –  відкриття нового дня із виносом державного прапора та виконанням гімну України. Комендант табору, диякон Володимир Телішевський, інформував про завдання для команд, які належить виконати впродовж дня. Кожна із команд (а їх було три) виконувала їх самостійно, а допомагали чи радше консультували аніматори: Лідія Телішевська, Галина Найдух, Наталя Бабюк. Причому завдання були різноманітні, і виконувати їх потрібно було саме командно, що, зрозуміло, сприяло формуванню справжнього спільнотного духу. Відбувалися й щоденні катехитичні заняття, де діти знайомилися з біблійними постатями, роздумували над Таїнством Пресвятої Євхаристії, відкривали для себе різні важливі та цікаві теми, які їм доносили священики, семінаристи, аніматори. Все це слугувало отримання душевного спокою, гармонії із собою через спілкування з Богом. Цінним було і те, що впродовж таборових днів усі діти приступили до Святих Таїнств Сповіді та Євхаристії. Кожна із команд мала свої молитовники, визначеного кольору. Усе це доповнювалося цікавими майстер-класами (розмальовування футболок, «магнітиків» тощо), бансами, іграми, вікторинами, конкурсами. Кожна із команд отримувала за це відповідні бонуси, що сприяло атмосфері здорового змагання. У таборі можна було переглянути фільми, «відірватися» на дискотеках. А ввечері – спільна молитва, що закінчувалася «Іскрою любові»: усі учасники табору вишиковувалися в коло, бралися за руки і через потиски передавали один одному свою «іскру» доброти.

   Цікаво та змістовно проходив кожен день для дітей у таборі. Спілкування, розмови, співи, танці, змагання – все це слугувало цьому, а ще пізнанню себе, розкриттю свого «я».

   «Дітям вкрай бракує спілкування, – зазначив організатор та духівник табору о. Василь Горечко. – А ще руху. Вони в основному проводять свій звичний день за сидінням з гаджетами, ведучи віртуальне спілкування, не усвідомлюючи і не маючи можливості зрозуміти всю глибину своєї особистості, свої прагнення. Тому наш табір якраз і має на меті допомогти кожній дитині відкрити себе, свої таланти, аби розвивати їх далі. Стовідсотково, кожна дитина надзвичайно талановита. Є в кожному те чисте джерело всередині, в душі. Перебування дитини в таборі якраз і дає змогу забути про віртуальні «діалоги», подивитися навколо, відчути свою неодинокість та через живе спілкування зрозуміти багатющість реального світу.

    У таборі працювала школа співу. Спочатку дехто з учасників  казав, що спів не його справа. Та згодом вони цю думку кардинально змінили і завзято співали сучасні та народні пісні, тим самим пізнаючи багатство українського пісенного мистецтва. Те ж стосується і танців, малювання. І міні-вистав, що готували команди на задану тему, як-от: вихід із стану гріха, молитва-компас та ін. Це були направду глибинні речі, навіть із гумористичними нотками. А скільки вправних декламаторів поезій Т. Шевченка, Л. Костенко серед них!

   Отримуючи ті чи інші завдання, діти активно спілкувалися, комунікували, тим самим пізнавали практично, що таке командна робота, проявляли ініціативу. Веду до того, що наш табір це своєрідна школа молодіжного лідерства».

   Виїзний парафіяльний літній табір організовується не вперше. Це вже багаторічна традиція. Цьогорічний іменувався як «Подорож незламних». І тематика його  програми була відповідна. Окрім вже звичних занять, майстер-класів, вікторин тощо, відбувалися й уроки з тактичної медицини та теорії поведінки в часі військових дій. Їх проводили бойовий медик п. Ігор та інші військові. Сьогодні такі навички потрібні кожному без винятку.

   «Працю по плануванню майбутнього табору, – продовжив отець В. Горечко, – розпочинаємо десь після Різдвяних свят, активно працюємо над його програмою, обираючи тему, плануючи кожний день, буквально кожну годину. Так було і на цей раз. У країні повномасштабна війна, розпочата рф. Діти також переживають, читають повідомлення з фронту, намагаються знайти відповіді на свої «чому». У час таборування якраз велися розмови про це. З дітьми потрібно про війну говорити, аби зрозуміти, що їх непокоїть, та донести важливість віри до Бога у серці, особливо в цей непростий час. В одному із досліджень якраз йдеться, що саме оця віра є визначальною для всіх військових, які зараз на передовій. 

   Розпорядок кожного дня у таборі був чітко спланований. Години підйому та відбою, харчування, занять, розваг. Він передбачав також вільний час для дітей, відпочинок біля гірської річки. Знаєте, для кожного з них таборові дні стали своєрідним виходом із звичного плину життя. І те, що після завершення роботи літнього табору діти залишали його із словами вдячності та бажанням повернутися сюди ще раз, є для нас найголовнішим. І, напевно, найкращим визнанням нашої праці стали слова одного із гостей табору, який сказав: «Якщо можливе Небо на землі, то воно є тут і зараз…».

Любов Тиченко.

Опубліковано у Випуск 31-32, Культура і духовність, Освіта. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.