КОМАНДНА РОБОТА ЯК ЗАПОРУКА ЯКІСНОГО РЕЗУЛЬТАТУ

     Сьогодні, як й анонсувалося, знайомство з командами Центру. Що таке командна робота? Свого часу відомий меценат, найбагатша людина ХХ століття Е. Карнегі дав вичерпну відповідь: «Це здатність разом рухатися до єдиного бачення. Це здатність керуватися індивідуальними талантами в організаційних цілях. Це паливо, яке дозволяє людям досягати надзвичайних результатів». Слова такі ж справедливі для медичного закладу, як і будь-якого іншого підприємства. У КНП «ЦПМСД м. Стрия» працює 33 команди.  Якісна робота кожної з них мов той пазл складає картину успішності медичного закладу, його загальної команди. Отож, давайте знайомитися з командами. І не лише через призму їх безпосередньої роботи, але й як  їх особистостей.

Галина Столяр, сімейний лікар, завідувачка відділення №2; Ірина Шевчук, медсестра. 

     Працюють разом вже майже 20 років. Розуміють один одного, що називається, з півслова. Мабуть тому, що живуть роботою. І. Шевчук працює медсестрою 29 років, одразу після фахового училища. А ось професійний вибір Г. Столяр для її рідних був певною несподіванкою (адже навчалася в спеціалізованому математичному класі). Та йшла до мрії наполегливо. Довелося попрацювати санітаркою перед тим як стати студенткою медичного інституту. Далі робота вже як лікаря-терапевта. Після перекваліфікації – сімейний лікар.

     Опановували спільно комп’ютерні програми, за якими всі працюють із запровадженням медичної реформи. Тепер нові виклики, пов’язані із відключенням електроенергії. Та це аж ніяк не позначається на пацієнтах. Прийом ведеться, а результати оглядів, призначень занотовуються на папері, згодом заносяться до системи. Це може відбуватися і ввечері, коли прийом давно завершений. А пацієнтів на прийомі у Г. Столяр не бракує. У зв’язку з відміною планової госпіталізації людям з хронічними захворюваннями допомогу надають якраз сімейні лікарі. Додалися й пацієнти з числа ВПО. Та все це аж ніяк не позначається на якості роботи цієї команди.

     На запитання «які риси є визначальними в роботі медика?» Галина Столяр одразу відповіла: «Врівноваженість. Навіть у тих випадках, коли пацієнти телефонують пізно ввечері із запитанням щодо часу завтрашнього прийому. По-друге, співпережиття. Є пацієнти, які прийшовши на прийом, хочуть отримати не лише меддопомогу, але й просто поговорити з лікарем. Тривожність притаманна сьогодні чи не кожному. Хтось сам собі дає раду, іншим необхідна підтримка саме лікаря. Всяке буває. 

Третім чинником є лікування згідно з протоколами, що передбачає вдосконалення знань. Медицина не стоїть на місці. Участь у різних вебінарах, конференціях є просто необхідною для кожного спеціаліста. Навчання відбувається у вільний від основної роботи час. Живу роботою. Для того, аби оминути можливого морального вигорання, вирушаю з колегами на спільні прощі, цікаві подорожі, відвідуємо театри».

Віра Коркуна, лікар-педіатр; Наталія Блага, медсестра (відділенні №1).

     Взаєморозуміння і повага – це те, на їх думку, що необхідно для успішної роботи команди. Кардинальне покращення умов праці у відділеннях, зрозуміло, додає наснаги.

     У медицині В. Коркуна вже понад 30 років. І саме педіатрії, як мовиться, не зрадила досі. Так, вона пройшла відповідні курси щодо перекваліфікації на сімейного лікаря, проте завжди була впевнена у необхідності, доцільності збереження фаху лікар-педіатр. З іншого боку, бути педіатром непросто, бо його пацієнти не скажуть, що болить. Додайте сюди і фактор батьків. «Ми надаємо допомогу дітям і паралельно «виховуємо» їх батьків, – мовила Віра Осипівна. – «Всемогутній» інтернет робить свою справу, проте завжди у розмові з батьками намагаюся донести: перш ніж панікувати, звертатися до «гуглу», проконсультуйтесь з лікарем. До мене батьки маленьких пацієнтів телефонують і серед ночі, загалом впродовж 24 годин доби. Дехто скаже: це створює певний особистий дисонанс, але розуміння того, що ти є надією для них, вони тобі довіряють, чекають допомоги і підтримки, нівелює такі думки. Навпаки – мотивує. Люди це розуміють і знають: у випадку екстреного випадку лікар буде поруч. 

     Педіатрія була однозначним вибором. Так Бог дав. Будучи студенткою, чергувала в дитячому відділенні лікарні. Це була перша практична школа. Пригадую, потрібно було поставити крапельницю малюку. Ввести голку у вену на голівці. Страшно. Досвідчена медсестра тоді сказала: бери і вчися. Ці слова пам’ятаю донині». Така відданість роботі, мабуть, і посприяла професійному вибору донька В. Коркуни. Вона теж лікарка.

     Фаховість медичного працівника, на думку цієї команди, визначає не тільки досвід, але й постійне навчання. Воно якраз допомагає, що називається, бути в тонусі.

Наталія Ярич, лікар-педіатр; Тетяна Пристай, медсестра (відділення №3).

     У життя завжди трапляються моменти роздоріжжя, коли потрібно зробити вибір. Для Н. Ярич (не беручи до уваги вибір медичного фаху, адже в її родині таких спеціалістів до цього не було) перший важливий момент вибору відбувся ще в інституті.

     Коли довелося вирішувати: педіатрія чи сімейна медицина. Згодом такий момент повторився і постала аналогічна дилема. «Не бачила себе в іншій медичній спеціалізації, окрім педіатрії, – поділилася Наталія Василівна. – Дехто каже – непросто, пацієнти маленькі, з частим плачем під час прийому. А він, цей плач, для мене своєрідна музика. І розуміння того, що від тебе залежить, аби він перетворився в усмішку на дитячому личку».

     Для Н. Ярич, як і для Т. Пристай, робота попри всі зрозумілі складнощі, справжнє щастя. Та й умови праці – затишність кабінету, наявність необхідного медичного приладдя – сприяють цьому. Небажання йти на роботу для них є поняттям незрозумілим.

     «З Тетяною працюю не перший рік, – продовжила Н. Ярич. – Завдяки їй на початках пізнала всі тонкощі ведення медичної документації. З часу створення Центру – вчимося разом. Найголовнішим у роботі нашої команди є розуміння, підтримка один одного, спільний погляд в одному напрямку. Бо успішність роботи це якраз такий симбіоз, а не конкуренція. Усе це, зрозуміло, лише на користь пацієнтам».

Зоряна Мельник, сімейний лікар; Оксана Олійник, медсестра (відділення №3). 

     Їх спільна робота розпочалася якраз зі створення КНП «ЦПМСД м. Стрия». І сьогодні можна з впевненістю констатувати, що це справжня команда. Команда однодумців, якій притаманна згуртована робота, взаємопідтримка, відмінне виконання своїх обов’язків.

     Шлях в медицину для З. Мельник був однозначним. Ще в дитинстві довелося побачити страждання онкохворого. Лікарні, обстеження, звертання рідних за допомогою до всіх і вся. Навчання у Бориславському медучилищі. Згодом Івано-Франківському медичному інституті. Далі вже робота як лікаря-терапевта. Медична реформа зумовила перекваліфікацію на сімейного лікаря. 

     Для Зоряни Олександрівни визначальним було і залишається відданість своїй справі, постійний потяг до самовдосконалення, увага до пацієнтів. А останні за це вдячні, бо знають, що жодне їх звернення не пройде повз увагу лікаря. Як кажуть, і добре слово лікує. Його  в непростий сьогоднішній час потребують дедалі більше людей. Можливо, саме оця залюбленість З. Мельник у свою справу і допомогла її дітям у виборі професії. Донька працює фармацевтом. Син – студент медичного університету.

     На думку З. Мельник та О. Олійник, їх робота аж ніяк не рутина. Працюють самовіддано, незважаючи на те, що, трапляється, доводиться і затриматися, аби довести розпочате впродовж прийому до логічного завершення. 

Марта Гошовська, лікар-педіатр; Наталія Дзвоник, медсестра (відділення №1).

      Молодша сестра М. Гошовської в дитинстві часто хворіла. Лікарні, обстеження і… сльози. Ось тоді вона твердо сказала: буду лікарем, аби діти не плакали. «Мабуть, співчуття спонукало до такого рішення, – мовила Марта Ярославівна. – Навчанню в інституті передувала робота санітаркою в поліклініці. Вона не викликала неприємних відчуттів, головне – я була в білому халаті». Під час навчання в М. Гошовської була можливість переходу на лікувальний факультет чи вже через кілька десятків літ перекваліфікуватися на сімейного лікаря. Та не зробила цього, як кажуть, педіатрії не зрадила. 

     «Отримую величезний позитив від маленьких пацієнтів. Хтось з них посміхнувся, взяла на руки… Все це додає незримих відчуттів, – зазначила М. Гошовська. – Лікар-педіатр лікує дітей віком від 0 до 18 років, але й повинен бути своєрідним психологом, навіть філософом в спілкуванні з їх батьками. Вони різні.

     Одним притаманна гіперопіка над дитиною, іншим – протилежне. Не втомлююся повторювати всім – дитина це святе, найголовніше її здоров’я. Усмішки маленьких пацієнтів, їх обійми після прийому чи намальовані ними «сонечка» для тебе – все це неоціненне. Щодня пацієнтів немало. Проте не втомлююся, бо розумію, що таке хвора дитина». Вона, як, врешті, і кожен лікар Центру, на постійному зв’язку з пацієнтами, навіть у вихідні. До речі, син М. Гошовської теж обрав медичний фах, правда не педіатра. Працює лікарем-хірургом в одному із закладів Дніпра.

     Спільна робота М. Гошовської з Н. Дзвоник розпочалася після закінчення останньою медучилища. І триває вже два десятки літ. Для них робота команди це дієва співпраця, взаєморозуміння. «Нам легко працюється, – продовжила Марта Ярославівна. – Наталя для мене як права рука. А взагалі команда – велика сила». Єдність поглядів, розуміння, підтримка, самовдосконалення – це про них.

Марія Ковальчук, сімейний лікар; Надія Деркач, медсестра (відділення №2).

     Підтримка, знання, досвід є визначальними і для цієї команди. «Часто порівнюють професію лікаря з педагогом як однотипні, – зазначила Марія Петрівна. – Не згідна. На лікареві лежить величезна відповідальність за здоров’я пацієнта. Не прогавити будь-якої патології, призначити необхідний курс лікування тощо. Кажуть, здоров’я в твоїх руках. Проте, як переконуюся із своєї практики, є такі , яким притаманне таке розуміння, інші навпаки звертаються тоді, коли терпіти несила. І сімейний лікар має віднайти золоту середину в кожному конкретному випадку».

     Свою роботу М. Ковальчук вважає цікавою, попри всі виклики, а колектив Центру одним єдиним цілим. І розуміння необхідності допомоги пацієнту притаманне кожному. Навіть коли людина звертається без попереднього запису, її обов’язково прийме лікар. Це аксіома роботи Центру.

     «Якщо можна було б повернути час назад, то я цього не робила б, – наголосила М. Ковальчук. – Робота лікаря в Центрі відповідає всім сучасним вимогам. Відремонтований кабінет, наявність необхідних медичних приладів (пульсоксиметр, глюкометр та ін.), комп’ютер, що зумовив забути про паперову рутину. І пацієнти, що головне, відчули від цього вигоду. Звичайно, трапляються збої в комп’ютерних програмах, в яких працюємо, але це аж ніяк не створює особливого дискомфорту. Відлагоджена робота це якраз свідчення її успішності».

     Пацієнтами М. Ковальчук є вже цілі родинні покоління. Лікувала їх батьків, коли розпочала працювати в Стрию, після повернення з Кропивницького, куди  разом з чоловіком отримали скерування на роботу як молоді спеціалісти. Тепер приходять на прийом їх діти. «Люди, які досить тривалий час перебували за кордоном, всі в один голос відзначають позитивні зміни в роботі Центру, а також змінили думку про вітчизняну медицину загалом на краще. Бо вона доступна.  У Центрі, приміром, навіть у вихідні працюють чергові лікарі, які у випадку необхідності надають пацієнтам усю необхідну допомогу».

Іванна САЛДАН, директорка КНП «ЦПМСД м. Стрия»: «Всі наші команди різні. Кожна з них індивідуальність.

     Команда лікаря Галини Столяр та сестри медичної Ірини Шевчук Ірини відрізняється саме вмінням працювати в команді, адже вони розуміють, що поодинці можуть мало, а разом в команді можуть перевернути гори.

     Команда лікаря Марії Ковальчук та сестри медичної Надії Деркач  вирізняються вмінням правильно виходити з різних ситуацій та керуються в роботі таким принципом «Якщо ми можемо разом розважатися, ми можемо і працювати разом».

     Команда лікаря Зоряни Мельник та сестри медичної Оксани Олійник – це команда, в якій кожен пацієнт отримує підтримку, адже у світі немає нічого кращого, ніж те, коли хтось в команді робить щось добре, і всі збираються навколо нього, щоб поплескати його по плечу.

     Багато ідей стають кращими, коли їх переносять в інші голови, а не там, де вони виникли. Саме це вміння притаманне команді лікаря Віри Коркуни та сестри медичної Наталі Благої. Вміння ділитись здобутими знаннями є дуже важливим в колективній роботі.

     Індивідуальна особливість команди лікаря Наталії Ярич та сестри медичної Тетяни Пристай Тетяни полягає у спокійних, виважених рішеннях та емпатії до своїх пацієнтів.

     Сила команди – кожен її учасник. Сила кожного учасника – команда. Це найчіткіше характеризує команду – лікаря Марту Гошовська та сестру медичну Наталю Дзвоник».

     А попереду – нові знайомства з командами КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Стрия».

Тетяна Долішня.

 

Опубліковано у Випуск, Випуск 40, Здоров'я. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *