У сьогоднішньому непростому ритмі нашого життя, що сфокусовується на таких основних складових як дім, сім’я, робота, часто важко зупинитися бодай на мить і згадати про ті основні «кити», на яких ґрунтується людство. Маю на увазі передусім милосердя, благодійність. Як теплі промені сонця підтримують слабкий паросток, так і почуття милосердя дарує втіху і підтримку серцям в цьому суворому світі. Тема милосердя вічна, вона потрібна для олюднення нашого буття, щоб лікувати глухоту душі, розтривожити совість. Заберіть милосердя, знищіть любов – і наша земля, поза сумнівом, перетвориться у пустку. Не сперечатимуся, розмов про добро, милосердя вистачає. Однак найголовніше проявляти їх до тих, хто потребує цього, безкорисливо робити добро і вчити цьому майбутні покоління. Саме про це і розмова з настоятелем храму Успіння Пресвятої Богородиці м.Стрия о.Мироном Гринишиним.
-Милосердя – діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в цьому потребу. Це є втіленням високої любові до ближнього, – зазначив о.Мирон. – У християнському віровченні обов’язком кожної людини визначено такі милосердні вчинки: голодного нагодувати, спраглого напоїти, голого одягнути, недужого відвідати… Як казав Іоанн Златоуст, «ти хочеш, щоб до тебе ставилися милосердно? Будь милосердним до ближнього».
Ось це безкорисливе надання допомоги тим, хто її потребує, хто не в змозі допомогти собі сам, називаємо благодійністю. Це не обов’язок, це виховання, цінності і поклик душі. Це те, що притаманне кожному із нас. У кожного є те зерно, а наскільки воно проросте за життя чи навпаки приглушиться на початках, залежить від самої людини. Часто, говорячи про благодійність, дехто розуміє її виключно як матеріальну допомогу. Насправді, окрім фінансової, мається допомога і фізична, і психологічна, і духовна.
Щодня 40 людей різного віку отримують повноцінний гарячий обід при нашому храмі. Це люди, які в силу тих чи інших життєвих обставин опинилися в непростих умовах, допомогти їм нікому. Серед них є хворі, одинокі люди. Якщо до початку пандемії вони харчувалися у спеціально обладнаній трапезній, то тепер приходять сюди зі своїм посудом та отримують їжу. Серед наших підопічних є люди старшого віку, яким важко прийти за обідом. Їм доставляють їжу парафіяни, які долучаються до благодійності. При необхідності допомагають таким людям у щоденному побуті. Звісно, для всіх цих людей отримання гарячого обіду неабияка підтримка та усвідомлення того, що про тебе дбають і допомагають.
У часі парастасів Сорокоусти люди несуть до церкви зазвичай три хліба і цукор. Звернулися до парафіян з проханням, аби приносили натомість один хліб, крупи, інші продукти, що необхідні для приготування обідів для потребуючих. Зрештою, і на кухні, де готуються такі обіди, трудяться двоє волонтерів. Часто приходять сюди жінки з бажанням допомогти, приміром, посуд помити, приносять власну городину чи фрукти. Таке бажання допомогти ближнім, співчуття, увага до тих, хто оточує, уособлюються у справі милосердя.
Двічі на тиждень забезпечують обідами потребуючих благодійники. Щопонеділка їжу доставляє ресторан «Опал», кожного вівторка – підприємство «612 км». Вже більше року керівники підприємства Роман і Тетяна Латики займаються милосердною справою. Окрім того, готують пасхальні подарунки для наших підопічних. Одна з міських піцерій раз в місяць доставляє свою продукцію. Уявіть, серед потребуючих є люди, які вперше тут скуштували піцу.
Приходять до нас люди, в яких незабаром ювілейна дата в житті. Вони бажають в цей день нагодувати наших підопічних. У кухарів дізнаються, скільки це коштуватиме, й офірують, або самостійно закуповують необхідні продукти. Мотивація у них одна: як можна сидіти за святковим столом, знаючи, що в деяких людей і кусня хліба немає. Така традиція нагодувати потребуючих сягає у глибини віків. Князі перед святковим застіллям неодмінно пригощали бідних людей. Така проста і зрозуміла благодійність завжди вважалася найвищою людською чеснотою.
-Розповідати про такі добрі справи потрібно. Бо вони надихають інших займатися благодійністю та творити добро. І найважливіше – це добрий приклад для наших дітей.
-Блаженніший Любомир Гузар сказав: «Діти – важливі члени нашого суспільства, замислитися про відповідальність перед якими спонукає нас, зокрема, те, що від їх виховання залежить майбутнє нашого суспільства». Коли дитина бачить приклади милосердя з боку рідних, знайомих чи навіть незнайомих людей, приклади їх благодійності, допомоги іншим, то вони виховуватимуть її серце, наповнюватимуть душу християнськими цінностями.
-От саме про християнське виховання дітей давайте поговоримо більш детально. Якраз це є метою катехитичної школи імені бл. свящ. Петра Вергуна, що діє при храмі.
-Безсумнівно, християнське виховання намагається дати дитині духовне спрямування, щоб вона могла встояти перед різними спокусами і йти в житті правильним шляхом. Воно дбає про духовний розвиток особистості, що ґрунтується на вічних Божественних принципах. Христос вчив: «Пустіть дітей! Не боронім їм приходити до Мене, бо таких Царство Небесне» (Мт. 19:13). Християнське виховання дитини треба починати з найменших років.
Що ж до нашої катехитичної школи, то ще до 1939 року в церкві Успіння проводилася активна праця з дітьми та молоддю. І тільки в 1989-ому в церкві відновилася праця з дітьми, організувалася катехитична школа ім.Петра Вергуна. Працюючи з дітьми в цій недільній школі, сестра Наталія (Грицула) запропонувала щонеділі служити окрему Святу Літургію для дітей. Це було в 2001 році. Відтоді щонеділі у храмі «дитячі» Літургії, на яких присутні не тільки діти, але й їх батьки, дідусі та бабусі. Діти співають Святу Літургію, читають апостола, обговорюючи із священиками почуте Святе Євангеліє, вчаться співати з сестрами побожних пісень. Сестри проводять для дітей ігри, конкурси, разом із священиками організовують дитячі прощі до Зарваниці, Гошева, Крехова, Страдча. В Різдвяний час діти збираються на колядки та вінчівки, в час Великого посту у визначені дні проводять «дитячу» Хресну дорогу, у Великодній час бавляться гаївок, готують дитячу програму до відпусту до Чудотворної ікони Ліської Божої Матері та ін. На даний час катехитичну школу проводить сотрудник храму о.Андрій Бінас та сестри СНДМ Партенія і Доменіка. Діти займаються щосуботи в приміщенні катехитичних класів парафіяльного будинку. Школу відвідують діти віком від 5 до 13 років. В залежності від цього створені і класи.
Окрім того, організовуємо літні дитячі табори в Карпатах, де духовна програма поєднується з активним відпочинком дітей віком 12-18 років. Усіма «таборовими» справами займається о. Василь Горечко разом з отцями-дияконами та служницями. Щороку багато охочих побувати в цих таборах. І це тішить. Правда, минулого літа у зв’язку з карантинними заходами літні табори довелося відмінити. Маємо надію, що цьогоріч ситуація буде більш сприятливою.
У довершення розмови процитую слова митрополита Андрея Шептицького: «Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усі добра світу».
Любов Тиченко.
