БАНКИ  СТРИЙЩИНИ:  ПОГЛЯД  В  МИНУЛЕ

Історичні витинанки 

 20 травня українські банківські працівники відзначають своє професійне свято. Подумалось, а чому не зазирнути саме цього дня в минуле і дізнатися, як працювали тоді банківські установи, які послуги пропонували.

 Гроші існували завжди – і в античному світі і в наш час інтернет-технологій. І самі товарно-грошові відносини постійно вдосконалювалися, набуваючи різних форм. Коли людство придумало банк в його сьогоднішньому вигляді, точно невідомо… Знаємо достеменно, що слово банк походить від італійського banco (лава). Саме на лаві викладали свої монети для обміну міняли, що їх чеканили знатні італійські вельможі.

Якщо говорити про банк як грошово-кредитну установу, то  він створюється тоді, коли в частини людей та інституцій виникає потреба десь зберігати свої кошти та заощадження і провадити грошові розрахунки  іншій частині людей та інституцій необхідно десь запозичувати кошти для того, щоб жити і розвиватись і так само при цьому проводити свої розрахунки. Тобто, по великому рахунку,  банк – це посередник між одними та іншими.

Як відомо, офіційно вважається, що Стрий існує з 1385 року, коли про нього була перша письмова згадка. Це був час натурального господарства, коли люди обмінювалися продуктами своєї праці і не мали еквіваленту їх вартості у вигляді грошей.

  Пізніше з розвитком ремісництва, створення цехів грошові відносини набули системного характеру. В ХV столітті в Стрию існували кушнірський, кравецький, ткацький, а згодом – склярський, бондарський, солодовницький цехи та млини, які мололи зерно та дробили дубову кору для вичинки шкіри. В члени цехів приймали майстрів тільки з хорошою репутацією. Крім того, кожен новоприйнятий вносив у загальну касу десять золотих, півгрудки воску та давав обід для членів свого цеху. 

Мабуть, ці ремісничі каси взаємодопомоги, що формувалися за рахунок коштів самих цеховиків, і слід вважати пращурами сучасних банків, адже в них були закладені дві важливі функції – ощадності та кредиту.

У 1887 році  виникла перша каса ощадності в Стрию (kasa oshadnosty miasta), яка мала польське коріння.  В селах в ХІХ столітті праобразами банків були дрібні каси позичкові – так звані райфазенки  та шпихліри. Всі господарі складали до шпихліру частину свого врожаю. Ось як про них писала газета “Зоря Галицька” в 1844 році: “Хто не зложив, в цього провірювали причину. Якщо причиною була ледачість або невміння, то “бурлаків їміли (мали)  під дозором”, а незарадним помагали та заохочували до ліпшої господарки. Надвишку збіжжя в шпихлірі продавали, а гроші складали до громадської каси.  Можливістю розпоряджатися шпихліром і касою разом з ключами віддавали “не одному, а чотирьом сумлінним газдам, щоб один без другого рядитися не міг.   

Першими паростками цивілізованих товарно-грошових операцій  в нашому місті слід звичайно ж вважати зародки кооперативних відносин в другій половині 19 століття. Прародичами українських кооперативів слід вважати українські міщанські братства, що розвинулися при церквах і боронили національні інтереси. Братства в Стрию були вже в ХVІ столітті, а першою установою грошової кооперації слід вважати Касу Залічкову, засновану поляками і русинами в 1874 році. Спочатку в ній переважали польські інтереси, але згодом Євген Олесницький шляхом збільшення числа українців зробив тиху революцію – вони ж і переобрали керівництво каси, яке стало українським, і в 1844 році змінило назву на Задаткову Касу – першу українську кредитівку в Стрию.

Є.Олесницький обернув “задаткову касу” на міцну кооперативну фінансову інституцію Стрийщини. Вона фінансує розбудову різних майстерень, придбання селянами-українцями землі з парцеляцій, будівництво Народного дому та мішаної кооперативної установи при ньому під назвою “Народний дім”.

 Стрий і Стрийщина прославились організацією ще інших видів кооперації – громадської агрономії, сільськогосподарської кооперації та кооперативного молочарства. Євген Олесницький та його найближче оточення пропагує та провадить систематичну організацію громадсько-економічних установ на Стрийщині. Це був час, коли стрийське Підгір’я та Бойківщина були бідними, запущеними, обплутані тенетами лихви, з поширеним москвофільством, що заваджало освідомлюючій роботі серед українського населення. Власне від Олесницького пішла поширена потім думка, що “з бідним політики робити не можна”. Під цим гаслом він працював, щоб українці виходили з бідності. За допомогою кредиту “Задаткової Каси” українцями було куплено багато розпарцельованої землі польських фільварків.

Другою кредитовою установою на Стрийщині було Товариство “Кредитова кооператива “Народний дім”. Воно було засноване  через два роки після того, як зафункціонувала під українським керівництвом “Каса Задаткова” – 25 жовтня 1896 року. Це було товариство з обмеженою порукою, яке вело фінансові операції, властиві кредитовим спілкам, створене в процесі будівництва Стрийського Народного Дому. Мінімальний внесок члена – 10 ринських, вступний внесок – 1 ринський. Це давало можливість будувати, а потім й утримувати Народний дім,  також допомагати своїм членам при потребі. Члени мали також вигоду від дивідендів на свої паї.

Відома стриянка Ольга Бачинська була книговодцем (бухгалтером) Задаткової каси, а також зініціювала кооператив жіночої праці “Труд”. 

Кредитівки  сприяли підвищенню рівня заможності українців. Із створенням молочарського союзу, товариства “Сільський господар”, стараннями Євгена Олесницького та Остапа Нижанківського Стрий на початку століття, перед Першою світовою війною,  стає визнаним «прапором» українства в Галичині,  взірцем у відстоюванні економічних інтересів громади. В “Історії Українського Кооперативного Руху” читаємо: “Найважніший той факт, що понад 700 українських кредитових кооперативів разом з понад кількома сотнями

Перша світова війна. Є.Олесницький, як посол, переїхав до Відня і там помер в 1917 році після тяжкої недуги.  Разом з ним відійшла в минуле так звана епоха адвокатів – будівничих української кооперації та фінансистів. 

У період між двома Світовими війнами в окремі часи люди потерпали від знецінення валюти.  У післявоєнні роки обезцінення валюти призвело до того, що мільйони впали до вартості копійок. Через це впала вартість вкладів, внесків і всіх обігових коштів. Від цього потерпіли власники, банки і держава. Припинилися будь-які кредити – державні і кооперативні. Оплата за кредит доходила до 1825 відсотків . У 1928 році, наприклад, банк крайового господарства фінансував тільки один будівельний кооператив “Власна хата”, а всій українській кооперації виділив аж 5208 злотих (?!). І тільки з введенням золотої валюти наприкінці 20-х років вдалося стабілізувати фінансову систему в Польщі і на Східній Галичині.

У цей же час почали засновуватися сільські каси, що спиралися на власні капітали. Досить бурхливо йшов громадський та господарський розвиток галицького села. Цікавий портрет села Угорсько(Угерсько) біля Стрия знаходимо в одному з номерів газети “Стрийська думка” за 1936 рік: “ В селі жило в той час 1068 осіб з того 886 українців, 111 німців-колоністів, 46 поляків, 25 жидів. Шкільних дітей 182 та 18, що відвідували стрийські школи. Село мало 1407 гектарів землі. З того тільки 471 га 65 ар належало селянам, 579 га 22 ар належало дідичеві князеві Любомирському, а решта громадським і церковним установам, як церква, школа, залізниця тощо. То все ж таке до краю убоге село має у себе “Просвіту” ( 335 членів), “Рідну школу” ( 333 члени), “Союз українок” ( 85 членок), протипожежну сторожу ( 49), оркестру ( 16), “Сільський господар” ( 85 членів), та три господарські установи: Кооперативу ( 135 членів), з річним оборотом 113,270.50 зол., Касу Ощадности ( 229 членів) з оборотом 118,270 зол. та 4,076.00зол. місцевих ощадностей і громадську лазню, вибудувану коштом 2,000.00 зол.». 

Масово створюються кредитні кооперативи. Їх у 1930 році було вже 289, а членів – майже 100 тисяч. На початок 1937 року  в Стрийському повіті діяло 12 таких кооперативів.

Іншим непересічним явищем в фінансовій системі Східної Галичини були Українбанки. Зі 113 Українбанків найсильнішим вважався банк в Стрию. Кредити Українбанку (а знаходився він в колишньому будинку Олесницького)  надавалися на 2,5 роки більше, відсотки становили біля 10% річних, пересічна сума 300-500 злотих. На великій Україні Українбанки були ліквідовані в 1920 році, на Галичині ж вони існували до 1944 року, навіть в часи німецької окупації.     

З приходом до Стрия комуністичної влади все, що було напрацьовано українством в царині кооперації та кредиту, було знаціоналізовано і передано державним банкам. Першою «ластівкою» стали радянські ощадкаси.

За радянських часів популярними були державні позики. Зрозуміло, що величезні військові витрати  СРСР постійно потребували фінансових вливань і основним донором було населення, яке купувало облігації державної позики, як правило, з 20-річним обігом і можливістю щось виграти, або несло гроші в ощадкаси під 1-3 відсотки річних. 

У Стрию у післявоєнні роки було утворено єдиний державний банк СРСР, який знаходився у приміщенні  теперішнього суду на вулиці Валовій і кілька уже згаданих ощадкас (центральна була на сьогоднішньому проспекті Чорновола). Згодом з’явився Будбанк, який згодом став Промінвестбанком, а держбанк пертворився в агропромисловий банк – через певний час банк”Україна”.

Новітня історія банків Стрия розпочинається в середині 90-х років, коли із здобуттям незалежності почали формуватися самостійні українські фінансові інститути. Ми з вами були свідками  цієї доби. Пережили “рушникові купони” в час тотального дефіциту, ерзац українських грошей – купоно-карбованці, які не буди нічим забезпечені і за один день могли знецінитися  в кілька разів. Згодом в Україні було введено в обіг повноцінну українську валюту – гривню. За відсутності монетного двору перші наклади нових купюр друкувалися в Канаді.

Відійшли в минуле “книжки щадничі” чи радянські  ощадні книжки. Сьогодні їх заміна – кусочок пластику. Електронні технології міцно ввійшли в наш побут і діяльність. Клієнтам банків пропонуються інтернет-розрахунки, сучасні системи безготівкових платежів.

Сьогодні у місті працює близько десяти банків..Через банківські установи ми сплачуємо комунальні послуги,  користуємось кредитними картками, банкоматами чи терміналами у магазинах.  А починалося все з натурального обміну та грудки воску в сиву давнину.                          

       Євген Тиченко,
керуючий відділення АТ «ОТР БАНК» в м.Стрий.

 

Опубліковано у Випуск 2, Історія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *