АРХІТЕКТОР, ПРОФЕСОР, МЕЦЕНАТ

  Постать Івана Левинського цікавить здебільшого дослідників історії архітектури й мистецтва. Однак вона чекає ще на свого дослідника, який поставив би собі за мету написати його історичну біографію, що є не менш цікавою. Ось лише кілька моментів з життя цієї талановитої людини, яка створила новий образ модерного Львова.

  Батько І.Левинського був директором народної школи. Мати Йосифа (Гаузер) – німкеня за походженням. У семирічному віці втратив батька і родині довелося витерпіти великі нестатки. До того ж у дитинстві І.Левинський мав травму хребта, через що ріс горбанем.

  У 1881 році відкрив власне архітектурне бюро, в якому працювала ціла плеяда молодих талановитих митців. «Можна сказати, що Львів не має молодого архітектора, який би не пройшов через архітектурне бюро професора Левинського» – стверджував у 1908 році краківський архітектор Ф.Мончинський. І.Левинський був здібним архітектором-новатором. Його проєкти були не просто функціонально зручними, але й естетично довершеними. Фірма Левинського самостійно проєктувала у Львові близько 40 споруд  та майже 50 за участі інших фірм. За проєктами його фірми були збудовані споруди у Стрию, Дрогобичі, Станіславові (Івано-Франківськ), Перемишлі. Зокрема у Стрию – Народний дім. Саме за проєктом професора Левинського у стилі еклектичного історизму і створена ця будівля. Зрештою, він очолював керівництво проєктно-кошторисної частини будівництва Народного дому.

 Фірма І.Левинського за три десятиліття своєї діяльності реалізувала сотні різноманітних проєктів.

  У документі, датованому 28 вересня 1881 р., записано: «Магістрат кор. стол. міста Львова надає… пану Янові Левинському у віці 30 років, … який мешкає у Львові під №6 вул. Личаківська, промислову концесію на будівничого у Львові…». Відтоді він мав право не лише проєктувати, а й мати власну будівельну фірму.

 У спілці зі своїм учителем Ю.Захарієвичем засновує фабрику для виготовлення будівельних матеріалів, першу  на Галичині. Спочатку запрацював керамічний цех. Також столярний та слюсарний цехи, виготовлялися вироби із штучного каменю та гіпсу. Друга фабрика виготовляла цеглу і дахівку, керамічну плитку для підлоги, стін й оздоблення фасадів, а також кахельні печі, декоративну кераміку. На цих підприємствах працювало близько 1000 осіб. Окрім будівництва І.Левинський займався також виробництвом харчових продуктів і розробкою торфу. За кошти Левинського та Захарієвича збудовано Перший дім техніків, тобто гуртожиток для студентів Львівської політехніки.

  І.Левинський був добрим педагогом, викладав у Львівській політехніці (у 1901 р. очолив кафедру ужиткового будівництва) і дав хороший старт для багатьох молодих архітекторів. Адже всі кращі студенти проходили таку необхідну архітектурну практику і набували досвіду в його фірмі, а згодом отримували й ліцензії.

  Співпрацював з товариством «Просвіта», «Сільський господар», входив до склади ради Національного музею у Львові, був заступником голови і членом Політехнічного товариства, Українського технічного товариства. Ініціював створення Українського педагогічного товариства, збудував для нього власним коштом будинок, кілька шкіл, бурс, гімназій, читалень, фінансово підтримував молодих поетів, письменників, художників, музикантів. У 1892-ому та 1894 році організував перші виставки фабричного промислу у Львові, в 1912-ому – в Коломиї. Брав участь у світових виставках.

  Щедрий меценат. На його кошти у Львові було споруджено Будинок для робітників і створення для них дешевих кухонь. На його кошти розпочала роботу реміснича та промислова бурси, де сироти і молоді люди із незаможніх родин були звільнені від оплати за навчання. Збудував будинки для громадських організацій, багато з яких працювали завдяки фінансовій підтримці І.Левинського. Зокрема «Поступ», «Праця». У своєму заповіті назвав товариство «Праця» своєю духовною дитиною та наділив його понад третиною свого величезного майна. Решту порівну отримали діти Степан і Марія.

  У фондах Центрального історичного архіву Львова зберігаються його листи до Митрополита А.Шептицького. Останній як замовник безпосередньо чи опосередковано був причетний до низки проєктів, розроблених в архітектурному бюро Левинського: реконструкції митрополичих палат і монастиря св.Онуфрія отців василіан, будівлі греко-католицької семінарії в Перемишлі, проєкту церкви з розписами М.Сосенка в Підберізцях. В одному з листів Левинський звертається по допомогу до Митрополита щодо підтримки фундації з надання стипендій студентам-українцям у здобутті освіти.

  Музей Митрополита А.Шептицького (зараз Національний музей у Львові) в 1908 році отримав від доктора Левинського велику збірку виробів його керамічних майстерень.

  Про характер І.Левинського найкрасномовніше свідчить ім’я «Серденько», яким між собою охрестили робітники його фабрики та слухачі Львівської політехніки. Це слово віддзеркалює його сердечне ставлення до всіх, кого зустрічав на дорозі свого життя.

  Доктор Левинський у свої тридцять років вже став одним з найбагатших людей Галичини. І незважаючи на це, зумів залишитися чуйною, чесною, доброю та порядною людиною до останніх днів свого життя.

Підготувала Тетяна Долішня.

Опубліковано у Випуск 7, Історія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *