ЇХ СКРИПКИ ЗНАЮТЬ У ВСЬОМУ СВІТІ

У круговерті буднів часто не помічаємо, хто живе поруч нас, що оточує. Замикаємося на проблемах, різних перипетіях, втрачаючи відчуття радості від дня сьогоднішнього. А можливо, причина в іншому – не знайшли своєї справи, що якраз дарує ці світлі відчуття, які зумовлюють сприйняття навколишнього зовсім в інших кольорах. Велике щастя – знайти себе у цьому житті, займатися тим, чого прагне твоє єство, чому віддаєшся на всі сто відсотків. Така гармонія прагнень і практичних кроків на шляху їх втілення приносить і внутрішнє задоволення, і достаток. Відомі істини, та особливо зрозумілими вони стають, коли знайомимося з цікавими особистостями. Скрипковий майстер Мирослав Пуцентела разом з дружиною Наталією (наші земляки, з села Лисовичі) та сином Орестом (вони теж скрипкові майстри) саме з цієї когорти. Сьогодні інструменти п. Мирослава (а це 380 скрипок, понад 70 альтів, 40 віолончелей і контрабас) звучать на найвідоміших сценах Австрії, Великобританії, Данії, Іспанії, Італії, Канади, Мексики, Німеччини, Польщі, Португалії, США, Франції, Тайваню, Швейцарії, Японії. Його українська скрипка набула світової слави. Уперше дізналася про родину скрипкових майстрів від знайомого музиканта Євгена Сохацького, який живе й працює в Іспанії.

Уже з дитинства п.Мирослава захопила музика й стала, як і скрипка, пріоритетом його життя. Навчався у Тернопільському музичному училищі, згодом у Львівській консерваторії імені М. Лисенка (клас альта). Працював у Дрогобицькому музичному училищі. Наприкінці 80-х років Мирослав Пуцентела заснував камерний оркестр, що йменувався як оркестр класичної та фольклорної музики, й невдовзі став відомим не лише в Україні, але й у Європі. Здавалось би, здобув успіх, можна й невеликий тайм-аут взяти. Та коли людина насправді є творчою особистістю, то продовжуватиме шлях уперед, не зупиняючись на досягнутому. У п. Мирослава, успішного скрипаля, виникло непереборне бажання навчитися самостійно виготовляти музичні інструменти. Ази майстерності здобув в італійському місті Кремоні, точніше у Міжнародному інституті ім. Антоніо Страдіварі, де вивчав систему та основні принципи конструкції струнних інструментів кремонської школи скрипкобудування, а також брешіанської, венеціанської, міланської та неаполітанської шкіл. Продовжив навчання в регіональному Ломбардійському інституті смичкових майстрів. До речі, його часто називають «львівським кремонцем». Влучно, бо й справді, як майстер М. Пуцентела освоїв досвід італійських майстрів і перемістив його на український грунт.

Разом з паном Мирославом у цих європейських музичних закладах навчалася і його дружина Наталія. Професійна музикантка, віолончелістка. ЇЇ батько теж був музикантом. Вже згодом п. Наталія зробила немало цікавих відкриттів у галузі грунту та старовинного кремонського лаку.

Після повернення в Україну М. Пуцентела разом з дружиною та сином створив майстерню «Putsentelas Violin Studio», де і до сьогодні продовжують розвивати та вдосконалювати свою теорію моделювання-конструювання скрипок, альтів та віолончелей у стилі кремонської школи.

То ж як народжується музичний інструмент? Як розповідає М. Пуцентела (член Національної всеукраїнської музичної спілки та член Асоціації майстрів-художників України, заслужений діяч мистецтв України у сфері скрипкобудування, лауреат міжнародних конкурсів скрипкових майстрів), спершу брав деревину для скрипок в Італії, потім спробував карпатський явір і побачив, що він нічим не гірший. Але є певні тонкощі. Зрубувати дерево потрібно тоді, коли місяць уповні. Це гарантує найвищі якості інструмента. Зрозуміло, це лише перший важливий крок. Аби деревина зазвучала музикою, треба вкласти в неї титанічну працю рук і душі одночасно. На виготовлення однієї скрипки п. Мирослав витрачає близько трьох місяців, а робота над віолончеллю може тривати й рік. Далі до роботи береться пані Наталія, яка лакує витвори чоловіка та сина. Ця робота філігранна. Наталія Пуцентела постійно експериментує із складниками спиртового лаку на основі 15 інгридієнтів. На кожен інструмент наноситься пензлем 60-80 його шарів. Вже десять років вона надає перевагу «спиртово-масляному» лаку. Н. Пуцентела успішно розвиває свою авторську техніку реставрації лакового покриву інструментів. Це дозволяє їй справлятися з надскладними реставраційними роботами як сучасних інструментів, так і тих, що мають історичну та культурну цінність. Саме п. Наталія втілила такі реставраційні проєкти як «Реставрація скрипки А. Шептицького для музею «Русалка Дністрова», «Реставрація скрипки президента М. Грушевського» та ін.

Їх син Орест свою першу скрипку змайстрував у 14 років, а прилучився до батькового скрипкобудування ще дванадцятирічним. Цим займається й до сьогодні. У доробку Ореста майже 80 струнно-смичкових інструментів, з них 35 скрипок за власною моделлю. На його рахунку й перемоги у конкурсах скрипкових майстрів. Він член Асоціації майстрів-художників смичкових інструментів Всеукраїнської музичної спілки. Зовнішні характеристики модерного інструмента скрипкової майстерні Пуцентелів упізнавані через ексклюзивну модель, випрацювану саме Орестом. У стилі кремонської школи скрипкобудування він розробив дизайн скрипки, в основу якої закладено «золоте січення» з числовим кодом стародавнього «пі» (3,14…). А свої спостереження щодо теоретичних розрахунків параметрів скрипки та практичного використання струнно-смичкового інструмента виклав у посібнику «Скрипкова майстерня. Теорія та практика скрипкобудування». У ній О. Пуцентела згрупував батьківський та особистий досвід. Його новаторські пошуки схвально оцінила Асоціація італійських скрипкових майстрів.

«Кожен з інструментів, – наголошує Мирослав Пуцентела, – це виключно ручна робота з дотриманням ідей та технічних методів ранніх італійських майстрів, включаючи найвищі критерії ремесла скрипкобудування. Кожен інструмент є унікальним витвором, в якому об’єднані гармонія ліній, форми, кольору та матеріали. Основними критеріями для нас є бездоганне технічне виконання інструмента та багатство звучання. Як митці, намагаємося створювати такі інструменти, які зможуть увійти в історію як унікальні».

І це вже реальність. Рівно двадцять років тому родина Пуцентелів у Львові організувала концерт-презентацію своїх струнно-смичкових інструментів для академічного камерного оркестру «Віртуози Львова». Увесь оркестр грав на інструментах одного майстра – 11 скрипках, 3 альтах, 3 віолончелях та контрабасі. Президент Асоціації скрипкових майстрів Італії Джіо Батта Морассі тоді сказав про цю подію: «Створення колекції інструментів для оркестру «Віртуози Львова» є стратегічно доцільним для розвитку музичного мистецтва України. Колекція є гідним доробком українського майстра й надбанням української культури загалом». Цей проєкт є своєрідною візитівкою скрипкової майстерні Пуцентелів.

Можна з впевненістю стверджувати, що українська скрипка Мирослава Пуцентели набула світової слави. Концертмейстер і соліст національного симфонічного оркестру Центру виконавських мистецтв Джона Ф. Кеннеді (Вашингтон, США) Рікардо Цинцинатес свого часу сказав: «Я не можу віднайти слів, щоб передати, з якою приємністю є для мене гра на вашій незвичайній скрипці. Окрім особливого і чарівного зовнішнього вигляду, скрипка наділена розкішно теплим та потужним звучанням. Вона напрочуд легко відповідає на дотик смичка й грати «чисто» на ній дуже легко». Не менш промовистими – слова заслуженого діяча мистецтв, професора Національного музичної академії України Ігоря Андрієвського: «Слава Богу, що в Україні натхненно працюють видатні творці – сім’я скрипкових майстрів. Інструменти Мирослава Пуцентели, його дружини та сина визначаються прекрасною роботою. Їм притаманна глибина, потужність та об’єм звуку, його гнучкість та рухливість, висока форманта, яку так цінують у звучанні інструментів геніальних італійських майстрів». Слова подяки й у той же час визнання майстерності родини Пуцентелів висловлювали та висловлюють й інші відомі музиканти, зокрема соліст Королівської опери Великобританії Андрій Війтович, Зіно та Наташа Богачек із Вашингтонської національної опери… Усіх і не перелічити. Іван Духнич із симфонічного оркестру Базеля (Швейцарія) зазначив: «Спасибі, що відроджуєте забуті секрети Страдіварі».

Поєднання духовного і високопрофесійного – два генетично споріднені осердя кожного майстра, що уможливлюють високий мистецький політ. «У праці на користь іншим закладений істинний сенс буття кожної людини. Можливість реалізувати свої знання та вміння в єдиний музичний організм з новими якісними можливостями, спробувати зрозуміти і материлізувати закони Всесвіту, а тоді через посередництво талановитих музикантів та високий рівень виконавства бути почутим музичною аудиторією – винагорода за довгі роки творчих пошуків для кожного скрипкового майстра», – такою є філософія Мирослава Пуцентели.

Без сумніву, інструменти майстерні родини Пуцентелів додавали і додають славі Україні на весь світ. До речі, альт Мирослава Пуцентели (2002 року виготовлення) був експонатом спеціалізованого міжнародного аукціону Bongartz (Німеччина). А зовсім недавно у Львові відбувся міжнародний музичний конкурс. Нагородою переможцю була скрипка Пуцентелів. Її отримав і переможець ще одного міжнародного конкурсу, що проходив в Одесі.

Інструменти родини Пуцентелів звучать на великих сценах по всьому світу. У них вкладена душа, українська.

Любов Тиченко.

Опубліковано у Випуск 10, Культура і духовність, Різне. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *