Стежками минулого
Важко уявити освічену людину, яка ні разу в житті не скористалась послугами бібліотеки.
Адже це справжнє «сховище» скарбів, що їх за свою історію накопичило людство. Окрім того, це ще й «аптека для душі», як називали її стародавні єгиптяни. Вона покликана збагачувати нас знаннями та розвивати й поглиблювати наші почуття й емоції.
Бібліотеки як сховища писемних пам’яток і рукописних книг були відомі ще у стародавньому світі – в Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Китаї, Греції та Римі. Мабуть, найвідоміша бібліотека минулого містилася в єгипетській Александрії і налічувала до 700 тисяч сувоїв з літературними творами та працями з різних галузей знань. Своєрідний бібліотечний каталог, складений першим в історії ученим-бібліографом Каллімахом, включав 120 сувоїв таблиць. Бібліотека була справжньою гордістю останньої єгипетської династії фараонів Птолемеїв, що не шкодувала засобів і зусиль, аби зібрати у себе всю «мудрість» тогочасного світу аж до реквізування книг із кораблів, що зупинялися в Александрійському порту.
У часи Середньовіччя книгозбірнями могли похвалитися лише великі й багаті монастирі та окремі короновані особи, адже книг було мало, писали їх вручну й коштували вони неймовірно дорого. Окремі, особливо гарно оформлені та коштовно оздоблені, навіть приковували ланцюгами до підставок, на яких такі книги розміщувалися.
З розвитком книгодрукування бібліотеки стали надбанням усіх освічених суспільних верств. В Україні найдавнішою книгозбірнею вважається бібліотека Ярослава Мудрого, заснована у 1037 році в Софії Київській. При ній працювали перекладачі та переписувачі, а самі книги (і переписані, і придбані) зберігалися для загального користування. Вчені вважають, що вона містила понад 950 томів. Бібліотека, на жаль, безслідно зникла. І до сьогодні ведуться суперечки про її можливе місце заховання.
Власними книгозбірнями славилися і церковні братства, особливо Київське, Львівське, Острозьке, Чернігівське, Луцьке. Можливо, мало невеличку бібліотеку і Стрийське, адже у Стрию ще в кінці ХVІ – на початку ХVІІ століття містився якийсь значний осередок книгописання, як вважають дослідники на підставі наявних у музеях Галичини та Закарпаття рукописних книг (Євангелій та Апостолів). Відоме також ім’я переписувача та «наглядача» за виготовленням книг – дяк Василь Богоносик, котрий також фінансував книгописання і, очевидно, мав спеціальну майстерню, де працювали переписувачі та оформлювачі. Проте першою документально зафіксованою у дослідницьких джерелах бібліотекою була книгозбірня у… стрийському замку. Його у 1786 році перебудував на палац-резиденцію і забезпечив чудовою бібліотекою М. Вієльоторскі, кухмістр Великого Князівства Литовського. Нічого не відомо про подальшу долю бібліотеки, бо вже наприкінці ХVІІІ століття палац не використовувався за призначенням, поступово перетворюючись на руїни. Згодом австрійські вояки його розібрали, а з матеріалів побудували казарми, що доволі символічно.
